Відлига у відносинах Дональда Трампа й Володимира Зеленського почалася не з примирення. Обидва президенти лише дійшли висновку, що публічний конфлікт коштує дорожче за співпрацю. Те, що тепер називають «кращою хімією», є передусім новою формою політичного розрахунку.
У вівторок Зеленський прибув до Білого дому для переговорів про протиповітряну оборону, військове виробництво й можливе відновлення мирного процесу. Того самого дня він мав узяти участь у прощанні із сенатором Ліндсі Гремом — головним прихильником України в найближчому політичному колі Трампа.
Зустріч відбувається у момент, коли обидва лідери потребують зовнішнього результату. Зеленський переживає наслідки кадрової перебудови військового керівництва, а Трамп шукає переконливий дипломатичний успіх на тлі нестабільного конфлікту з Іраном і затяжної війни Росії проти України.
За попереднім аналізом Дейком, зближення не означає появи взаємної довіри. Воно свідчить про важливішу зміну: Україна навчилася говорити з Трампом мовою сили, угод і практичної вигоди, а американський президент почав бачити в Києві не лише прохача, а й потенційного постачальника технологій.
На початку другого терміну Трампа відносини виглядали майже зруйнованими. Перша зустріч у Білому домі завершилася публічною суперечкою, після якої Зеленський залишив резиденцію достроково. Вашингтон скоротив військову підтримку, а українському президентові нагадували, що він нібито не має достатньо карт для перемоги.
Подальша дипломатія Києва стала менш емоційною і значно точнішою. Зеленський перестав намагатися переконати Трампа моральним аргументом про захист демократії. Натомість Україна почала демонструвати, що здатна посилити американську оборонну промисловість, технології дронів і системи перехоплення.
Для Трампа така рамка набагато природніша. Його зовнішня політика будується навколо угоди, вимірюваного результату й сили партнера. Українська здатність продовжувати війну всупереч обмеженню допомоги змінила образ Києва: замість держави, яка лише споживає ресурси, постала країна з власною технологічною перевагою.
Найпомітніше це проявилося у війні безпілотників. Україна масштабувала виробництво дронів, розширила дальність ударів і створила дешевші засоби перехоплення повітряних цілей. Для США, які зіткнулися з масованим використанням безпілотників у війні з Іраном, цей досвід перестав бути суто українським.
Так виникла нова основа двосторонніх відносин. Київ просить ракети Patriot і доступ до американських технологій, але водночас пропонує рішення, яких потребує сам Вашингтон. Переговори про спільне виробництво дронів перетворюють допомогу Україні на обмін оборонними можливостями.
Політичне рішення дозволити Україні виробляти системи Patriot та їхні компоненти стало найбільш відчутним сигналом зміни. Перед візитом Зеленський також обговорив із Raytheon спільне виробництво ракет-перехоплювачів — критично важливих для захисту від російських балістичних ударів.
Проте ліцензія ще не є ракетою. Нові лінії потребують заводів, фахівців, ланцюгів постачання, випробувань і років роботи. Українська ППО водночас живе в іншому часовому вимірі: перехоплювачі необхідні до наступного удару, а не після завершення індустріального циклу.
Саме тому головним тестом нинішньої відлиги стане не тон зустрічі, а здатність поєднати довгострокове виробництво з негайними поставками. Без такого перехідного рішення навіть стратегічна угода про Patriot не усуне критичного дефіциту, яким Росія користується вже сьогодні.
Іншою темою може стати обмежене припинення далекобійних повітряних атак. Така домовленість дозволила б Трампу оголосити про перший практичний крок до миру, Зеленському — знизити загрозу для міст, а Росії — скоротити втрати від українських ударів по тиловій інфраструктурі.
Але повітряне перемир’я не є нейтральним за визначенням. Росія має значно більший запас ракет, авіабомб і ударних дронів, тоді як далекобійні операції України компенсують частину її слабкості на землі. Невигідні умови можуть позбавити Київ одного з небагатьох засобів тиску, не зупинивши російського наступу.
Будь-яка така угода потребуватиме чітких меж: які види зброї вона охоплює, що вважається цивільною ціллю, як фіксуються порушення і які наслідки настають після них. Без механізму контролю пауза ризикує стати для Кремля часом на накопичення ракет, а не початком політичного врегулювання.
Смерть Ліндсі Грема додала зустрічі особливого виміру. Сенатор поєднував підтримку України з особистою лояльністю до Трампа, просував жорсткі санкції проти Росії та пояснював допомогу Києву мовою американської сили, а не благодійності.
Його відсутність позбавляє Зеленського важливого посередника. Водночас похорон може посилити емоційне значення українського питання для Трампа. Підтримка Києва тепер частково асоціюється зі спадщиною політика, якого президент вважав близьким союзником.
Це не гарантує тривалого повороту. Трамп відомий здатністю швидко змінювати зовнішньополітичні оцінки під впливом останньої розмови, телевізійного сюжету або відчуття особистої образи. Відносини, що залежать від настрою одного президента, залишаються структурно нестабільними.
Не менш показовою стала поїздка до України Лори Лумер — впливової активістки руху MAGA, яка раніше повторювала російські наративи й виступала проти підтримки Києва. Після зустрічі із Зеленським і кількох повітряних тривог вона публічно переглянула свою позицію.
Трамп поширив фрагмент її інтерв’ю із Зеленським і схвально його прокоментував. Для Києва це було важливіше за прихильну публікацію: український аргумент потрапив безпосередньо до інформаційного середовища, якому президент США довіряє більше, ніж традиційним дипломатичним каналам.
Одна активістка не здатна змінити весь рух MAGA. Значна частина його медійних фігур і далі бачить Україну як витратний зовнішній конфлікт. Однак зміна позиції Лумер показує, що монолітність проросійського крила американських правих була перебільшена.
Українська стратегія полягає в тому, щоб розширити цю тріщину. Київ намагається переконати консервативну аудиторію, що Росія не є захисницею традиційного Заходу, що допомога Україні працює на американські заводи, а українські дрони можуть урятувати американських військових у майбутніх конфліктах.
Ця аргументація сильніша за абстрактні заклики до солідарності, бо відповідає політичній логіці Трампа. Вона пояснює підтримку України не як борг Сполучених Штатів перед Європою, а як інвестицію у власну оборону, промисловість і здатність стримувати Росію та Іран.
Для Зеленського зустріч також має внутрішнє значення. Звільнення міністра оборони Михайла Федорова та головнокомандувача Олександра Сирського спричинило гостру дискусію про військове управління. Домовленості у Вашингтоні дали б президентові аргумент, що кадрова криза не послабила міжнародні позиції України.
Трамп, зі свого боку, може використати Зеленського як підтвердження власної дипломатичної ефективності. Якщо переговори принесуть угоду про дрони, Patriot або обмеження повітряних ударів, Білий дім отримає результат, який можна представити як рух до миру без нового великого пакета допомоги.
Саме тут інтереси двох президентів збігаються найточніше. Зеленському потрібні зброя, доступ до виробництва й політична підтримка. Трампу потрібен партнер, здатний погодитися на переговорний процес, надати США цінні технології та дозволити президентові оголосити про власний успіх.
Краща «хімія» між ними тому справді існує, але її не слід плутати з дружбою. Зеленський навчився не сперечатися з Трампом перед камерами. Трамп побачив, що Україна не розвалилася без безумовної американської підтримки й може бути корисною в ширшій системі безпеки.
Тривалість відлиги визначатимуть не жести й компліменти, а інституційні рішення: укладені контракти, передані перехоплювачі, запущені виробничі лінії, санкції проти Росії та зрозумілий формат мирних переговорів. Без них особиста прихильність залишиться лише короткою паузою між новими конфліктами.
Вашингтонська зустріч показує, що Трамп і Зеленський більше не намагаються змінити один одного. Вони шукають формулу взаємної користі. Для політиків із настільки складною історією це вже суттєвий прогрес — але ще не гарантія стратегічного партнерства.
