Війна в Україні перетнула межу, яка ще кілька років тому здавалася майже немислимою. Повномасштабне вторгнення Росії триває довше, ніж Перша світова війна — конфлікт, який у європейській пам’яті став символом окопів, масових втрат і зламаної віри в швидку перемогу.
На 11 червня 2026 року велика війна Росії проти України тривала 1569 днів. Це більше, ніж від липня 1914-го до листопада 1918-го. Для країни, яку Кремль розраховував зламати за кілька днів, сама ця цифра стала політичним вироком початковому російському задуму.
Порівняння з Першою світовою не є механічним. Тодішня війна охопила кілька континентів, імперії, мільйонні армії й зовсім іншу структуру держав. Україна тоді не існувала як незалежна країна. Але за логікою фронту, виснаження і технологічного перелому паралелі стають дедалі виразнішими.
За оцінкою Дейком, головна схожість не в окопах як таких, а в тому, що обидві війни зруйнували ілюзію швидкого вирішення силою. У 1914 році Німеччина йшла до Парижа, сподіваючись на блискавичний фінал. У 2022 році російські колони йшли до Києва з тією самою політичною самовпевненістю.
Обидві кампанії почалися як ставка на швидкість. Обидві зупинилися біля столиць, які мали стати символом перемоги. І в обох випадках початковий провал відкрив шлях до довгої війни, де результат визначався вже не одним маневром, а промисловістю, тилом, союзами, витривалістю суспільств і здатністю армій навчатися.
Українські солдати в Харкові 25 лютого 2022 року, через день після початку війни в Україні — Тайлер Хікс
Британські танки під час Стоденного наступу 1918 року. Танки були одним з найбільших технологічних досягнень Першої світової війни — Колекція Генрі Гуттмана/Архів Халтона, через Getty Images
Кінець 2022 року повернув у військову мову слова, які Європа вважала історією: траншеї, бліндажі, артилерійська дуель, штурм посадки, нічна ротація, метр за метром. Схід і південь України стали простором, де фронт часто завмирав, а рух уперед вимірювався не кілометрами, а ціною підрозділів.
Як і сто років тому, інтенсивність вогню змусила солдатів зариватися в землю. Артилерія, міномети, авіаційні бомби й реактивні системи створили середовище, де відкритий рух означав смерть. Людина виживала не тому, що була сильнішою, а тому, що була глибше, нижче, непомітніше.
Але саме тут аналогія з Першою світовою починає ламатися. У 1916 році танк став відповіддю на окоповий тупик. У війні в Україні такою відповіддю став дрон — дешевший, масовіший, гнучкіший і набагато більш поширений інструмент, який змінив не лише спосіб атаки, а й саме середовище виживання.
Безпілотники перетворили лінію зіткнення на прозорий простір. Те, що колись можна було приховати туманом, темрявою або складками місцевості, тепер потрапляє в об’єктив. Розвідувальні дрони бачать рух, ударні дрони його карають, FPV-дрони переслідують окремі машини й навіть одиночних солдатів.
Стара окопна система, розтягнута мережею траншей, стала небезпечною. Відкритий хід сполучення видно з повітря, вхід до бліндажа може стати міткою, а скупчення людей — ціллю. Тому виживання дедалі частіше означає не більшу фортифікацію, а меншу помітність.
Спустошене село в буферній зоні на околиці окупованого Росією міста Донецьк у 2024 році — Тайлер Хікс
Залишки французького села Бомон-Амель у Пікардії після його захоплення британськими військами у листопаді 1916 року — Лейтенант Ернест Брукс, фотограф британської армії/Імперські військові музеї, через Getty Images
Українські військові дедалі частіше говорять про маленькі глибокі укриття, розраховані на кількох людей. Іноді позиція одного солдата більше схожа на лисячу нору, ніж на класичний окоп. Війна змушує не просто копати, а конструювати підземне життя під постійним поглядом дрона.
Це змінило й штурм. Масові атаки, які в Першу світову кидали тисячі людей під кулемети й артилерію, в Україні стали майже неможливими. Щільне спостереження й ударні безпілотники роблять великі групи надто вразливими. Там, де раніше наступала рота, тепер іноді рухаються один-два бійці.
Танки, які ще на початку великої війни залишалися символом прориву, тепер дедалі частіше стають важкою і помітною ціллю. Їх обшивають металевими решітками, накривають антидроновими конструкціями, маскують і використовують обережніше. Війна повернула броню на поле бою, але позбавила її старої самовпевненості.
Руйнування, однак, дуже схожі на фотографії столітньої давнини. Розбиті дерева, сірі поля, вирви, села без дахів, міста з вибитим центром, дороги, якими рухаються лише під загрозою. Донецька область у кадрах із дронів іноді виглядає так, ніби історія не пройшла вперед, а лише змінила тип камери.
Масштаб втрат порівнювати складно. Перша світова забрала життя мільйонів солдатів на кількох фронтах. Українська війна менша за географією і кількістю армій, але її летальність для тих, хто перебуває в зоні бойових дій, наближається до найжорстокіших уявлень про індустріальну війну.
Російське просування на окремих напрямках іноді вимірювалося темпом, повільнішим за найвідоміші битви Першої світової. На Покровському напрямку місяці боїв давали десятки метрів на день. Така арифметика показує, що сучасні сенсори й дрони не скасували виснаження — вони зробили його точнішим.
Український солдат готує озброєний дрон поблизу Торецька, Україна, у 2024 році. Дрони змінили війну, відправивши солдатів глибоко під землю та обмеживши пересування на багато миль навколо лінії фронту — Тайлер Хікс
Водночас війна в Україні не є просто повторенням 1914–1918 років. Тоді головним технологічним проривом були танки, авіація, отруйні гази, нова артилерія й кулеметна масовість. Тепер проривом стали дрони, супутниковий зв’язок, цифрові карти, штучний інтелект, морські безпілотники й системи, які з’єднують розвідку з ударом за хвилини.
Це зробило війну не менш людською, а більш нещадною до людини. Технологія не прибрала солдата з поля бою. Вона зробила його видимішим, вразливішим і змусила діяти в середовищі, де помилка фіксується миттєво. Машина бачить більше, але вмирає все одно людина.
Порівняння з Першою світовою важливе ще й політично. Та війна зламала імперії, змінила кордони, породила нові держави й залишила Європу з травмою, яка визначала її політику десятиліттями. Війна Росії проти України вже змінює континент не менше: повертає оборонні бюджети, розширює НАТО, переозброює Європу й руйнує старі уявлення про безпеку.
Україна в цій війні воює не лише за територію. Вона тримає на собі питання, чи може силове перекроювання кордонів знову стати нормою в Європі. Саме тому тривалість війни має не тільки календарний, а й цивілізаційний вимір: кожен додатковий місяць є перевіркою для союзників, економіки, політичної волі й суспільної витримки.
Росія робить ставку на інше. Її стратегія виснаження ґрунтується на припущенні, що час працює на більшу державу з більшим людським ресурсом, глибшим тилом і готовністю платити величезну ціну за повільне просування. Кремль не обов’язково має перемагати швидко, якщо може змушувати Україну й партнерів жити в режимі постійної напруги.
Британські солдати поблизу Бомон-Амеля, Франція, під час битви на Соммі в 1916 році — Лейтенант Ернест Брукс, фотограф британської армії/Імперські військові музеї, через Getty Images
Українська відповідь дедалі більше нагадує багатошарову кампанію. На ближньому рівні дрони стримують штурми й роблять передній край смертельно небезпечним. На середній глибині вони б’ють по дорогах, складах, паливу й ротаціях. На дальній — атакують НПЗ, військові заводи, аеродроми й тилову інфраструктуру Росії.
У цьому є відлуння Першої світової, де економічний тиск на Німеччину поєднувався з виснажливими наступами союзників. Україна не має людського ресурсу для фронтальних м’ясорубок такого масштабу. Тому її логіка інша: зробити російську війну дорожчою, повільнішою й менш керованою ще до того, як черговий штурм дійде до посадки.
Далекі удари по нафтовій інфраструктурі мають саме таку функцію. Вони не є окремими символічними акціями. Вони б’ють по фінансовій і паливній основі російської військової машини. Якщо Перша світова показала силу блокади, українська війна показує нову форму технологічного тиску на економіку агресора.
Та надія на технологію не скасовує небезпеки. Україна входить у наступні місяці з дефіцитом протиповітряної оборони, ризиком нових ударів по енергетиці, тиском на Донбасі й виснаженим суспільством. Дрони дають можливість, але не гарантію. Вони змінюють баланс, але не замінюють людей, боєприпаси й політичну підтримку.
Найглибша паралель із Першою світовою — це не траншеї й навіть не тривалість. Це момент, коли всі учасники вже розуміють, що швидкого виходу немає, але ще не бачать механізму завершення. Переговори не дають результату, максималістські цілі залишаються, а фронт поглинає час, ресурси й життя.
Медики стабілізують стан та лікують українського солдата, пораненого російським безпілотником на сході України минулого року — Тайлер Хікс
Для українців ця війна триває ще довше, ніж 1569 днів. Вона почалася не з першої ракети по Києву в лютому 2022-го, а з російського захоплення Криму й початку війни на Донбасі у 2014 році. Повномасштабне вторгнення лише розкрило те, що багато років подавалося як локальний конфлікт.
Саме тому календарна межа з Першою світовою звучить так важко. Вона показує не лише, скільки триває війна, а й наскільки помилковою була віра світу в те, що велика сухопутна війна в Європі залишилася в минулому. Історія не повторилася буквально, але повернулася в новій технологічній формі.
Перша світова закінчилася не тоді, коли сторони втомилися однаково. Вона закінчилася тоді, коли одна система втратила здатність продовжувати війну. Українське питання сьогодні звучить подібно: чи зможе Київ за підтримки союзників зробити російське продовження війни дорожчим за будь-який прийнятний для Кремля результат.
Відповідь залежить від виробництва дронів, постачання ППО, європейської оборонної індустрії, стійкості українського тилу, якості командування і здатності не втратити політичний фокус. Бо війна на виснаження виграється не одним проривом, а щоденним переважанням у швидкості навчання.
Україна вже довела, що може пережити сценарій, розрахований на кілька днів. Тепер вона мусить довести інше: що здатна витримати війну, яка стала довшою за одну з найстрашніших воєн європейської історії, і при цьому не дозволити виснаженню стати формою поразки.
Це вже не Перша світова війна з дронами. Це новий тип європейської війни, у якій минуле повернуло окопи, а майбутнє принесло безпілотники. Між ними стоїть український солдат — глибше під землею, видиміший з неба і все ще головний носій рішення, яке жодна технологія не може ухвалити замість нього.
На передовій під Торецьком у 2024 році — Тайлер Хікс
