Українська оборонна лінія, створена роками
Аналітики Інституту вивчення війни наголошують: «пояс фортець» на Донеччині – це не просто військові позиції, а символ і результат понад десятирічної праці з укріплення. Його довжина сягає 50 кілометрів, і він складається з чотирьох ключових міст та низки менших населених пунктів. Лінія укріплень тягнеться вздовж важливої траси Костянтинівка – Слов’янськ, створюючи природний і техногенний бар’єр для просування російських сил.
Будівництво цього фортифікаційного комплексу почалося ще у 2014 році. Протягом одинадцяти років Україна вкладала значні ресурси, техніку та людські зусилля у зміцнення оборонної інфраструктури. Тут споруджено численні бетонні позиції, підземні сховища, бліндажі, інженерні загородження, які ускладнюють будь-який штурм.
Цей рубіж став ключовим фактором стримування російських наступів. За 3,5 роки повномасштабної війни противник так і не зміг його прорвати, попри масовані атаки та великі втрати. Аналітики ISW відзначають, що операція з його повного захоплення потребувала б ще кількох років і призвела б до катастрофічних втрат у живій силі та техніці.
Втім, можливий політичний сценарій, при якому Україна буде змушена відмовитися від цієї лінії без остаточних гарантій миру, несе набагато серйозніші наслідки, ніж просто втрата території. Йдеться про зміну самої архітектури оборони на сході країни.
Загроза нових напрямків наступу
Якщо українські війська залишать Донеччину в межах домовленостей про припинення вогню без твердих гарантій, російська армія отримає прямий доступ до прикордонних районів із Харківською та Дніпропетровською областями. Ці нові позиції суттєво вигідніші для відновлення атак, ніж нинішні рубежі, і дозволять розпочати наступ без тривалих підготовчих операцій.
На відміну від Донеччини, де «пояс фортець» забезпечував потужну оборону, нова лінія доведеться будувати з нуля. При цьому географічні умови у прикордонних районах не сприяють обороні. Майбутні позиції проходитимуть через відкриті поля, де відсутні природні перешкоди. Річки Оскіл та Сіверський Донець, які могли б стати природними рубежами, розташовані занадто далеко на сході.
Відтак українській армії доведеться у надзвичайно стислі терміни споруджувати масивні укріплення, витрачаючи значні ресурси та час, яких у умовах відновленої війни може не бути. Це створює стратегічну вразливість, яку противник, без сумніву, використає.
Аналітики ISW прямо вказують: російські позиції вздовж нової лінії забезпечать вигідні стартові умови для наступу на Харків або на північні райони Дніпропетровщини, а напрямки ударів можуть бути обрані так, щоб розпорошити українські сили та ускладнити оборону.
Політичні ризики та відсутність гарантій
Ще один критичний аспект – політичний. За оцінками ISW, нинішнє керівництво Росії не демонструє жодної готовності до добросовісних переговорів. Кремль зберігає безкомпромісні вимоги, що фактично передбачають капітуляцію України, і не готує власне населення до компромісів.
Це означає, що будь-яке припинення вогню, досягнуте без дієвих механізмів моніторингу та безпеки, майже напевно буде порушене. Російська сторона зможе використати час «перемир’я» для перегрупування, переозброєння та відновлення сил, щоб у зручний момент завдати нового удару.
В історії сучасних конфліктів не раз траплялося, що тимчасові угоди ставали лише паузами перед новими хвилями насильства. Україна, яка має досвід 2014–2022 років, особливо гостро розуміє ризики такого сценарію. Втрата «поясу фортець» у такому випадку стане не лише територіальною, а й стратегічною поразкою.
Відсутність міжнародних гарантій та дієвих механізмів контролю зробить майбутню безпеку залежною виключно від здатності України швидко створити нові оборонні рубежі, що в умовах нестабільності може виявитися надзвичайно складним завданням.
Стратегічні наслідки для Харкова та Дніпропетровщини
Харків, друге за величиною місто України, вже перебував під загрозою масованих атак на початку повномасштабної війни. Можливість прямого наступу з нових позицій на кордоні з Донеччиною значно спростить для противника логістику і скоротить час на підготовку операцій.
Для Дніпропетровщини загроза виглядає не менш серйозною. Контроль над північними районами області відкриває шлях до промислових центрів та важливих транспортних вузлів. Втрата цих регіонів або навіть частини їхніх територій створить ефект доміно для економіки та обороноздатності держави.
Особливо небезпечним є потенційний удар з кількох напрямків одночасно – наприклад, з Куп’янська на Харків та паралельна атака на південний фланг через Дніпропетровщину. Така тактика змусить Україну розосереджувати ресурси, знижуючи ефективність оборони на кожному окремому напрямку.
Саме тому утримання «поясу фортець» має не лише тактичне, а й стратегічне значення. Це бар’єр, який захищає центральну Україну від безпосередньої загрози масштабного вторгнення з кількох напрямків одночасно.
