Українська армія входить у третій рік великої війни з іншою якістю мобілізаційного ресурсу, ніж у 2022-му. Якщо на початку вторгнення до війська масово приходили фізично активні добровольці, то тепер система працює з ширшим і значно складнішим людським резервом. Це змінює не лише характер комплектування, а й навантаження на всю інфраструктуру підготовки ЗСУ.
У навчальних центрах дедалі частіше стикаються не з дисциплінарними проблемами чи нестачею мотивації, а з фізичним станом мобілізованих. Інтенсивна базова підготовка, марш-кидки, польові тренування та психологічне навантаження фактично стають додатковим медичним тестом, який організм проходить уже після офіційного висновку військово-лікарської комісії.
Начальник штабу — заступник начальника 199-го навчального центру Десантно-штурмових військ полковник Олександр Клименко визнав, що головною проблемою під час підготовки курсантів залишаються хронічні хвороби, які не були виявлені під час проходження ВЛК. За попереднім аналізом «Дейком», ця тема поступово стає однією з ключових для всієї системи мобілізації, оскільки прямо впливає на боєздатність, темпи підготовки та навантаження на військову медицину.
Клименко наголосив, що йдеться не про нестатутні взаємовідносини чи проблеми всередині навчального процесу. У ДШВ стверджують, що випадків «дідівщини» не фіксують. Натомість основний виклик — мобілізовані, які приходять до війська вже з набутими у цивільному житті захворюваннями. Частина цих станів проявляється лише під час інтенсивних фізичних навантажень.
Найнебезпечнішою стає ситуація, коли людина офіційно визнається повністю придатною до служби, але вже під час базової загальновійськової підготовки отримує гострі ускладнення. Йдеться насамперед про серцево-судинні проблеми, приховані патології, наслідки хронічного стресу, невиявлені порушення обміну речовин або захворювання, які роками не лікувалися належним чином.
Фактично навчальні центри дедалі частіше виконують функцію другого етапу медичного відбору. Але на відміну від ВЛК, цей етап проходить уже в умовах високої інтенсивності, дефіциту часу та великої кількості особового складу. Це створює ризики не лише для самих мобілізованих, а й для системи підготовки загалом, яка змушена реагувати на медичні кризи паралельно з бойовим навчанням.
Проблема має кілька причин одночасно. Частина мобілізованих роками не проходила повноцінних медичних обстежень у цивільному житті. Інша частина свідомо приховує симптоми або недооцінює власний стан здоров’я через страх втратити статус придатного. Додається й навантаження на самі військово-лікарські комісії, які працюють у режимі постійного потоку людей і часто не мають достатнього часу для глибокої діагностики.
Війна також різко змінила середній портрет мобілізованого. Якщо раніше армія могла значною мірою спиратися на молодший та фізично витриваліший резерв, то тепер дедалі більше людей приходять до війська після років цивільної роботи, хронічного стресу, сидячого способу життя або з уже накопиченими медичними проблемами. Це не робить їх менш мотивованими, але змінює вимоги до системи підготовки та медичного супроводу.
Окремою проблемою стає статистичний ефект масштабування. У ДШВ прямо визнають: раніше про смерті під час базової підготовки говорили значно менше, зокрема через меншу кількість курсантів у навчальних центрах. Зі збільшенням мобілізаційного потоку зростає й кількість критичних випадків, які раніше могли залишатися поодинокими.
Для командування це означає необхідність перегляду не лише медичного контролю, а й самої логіки підготовки. Система, створена для масового навчання, дедалі більше потребує індивідуалізації навантажень, швидкої діагностики та постійного моніторингу стану курсантів. Інакше фізичне виснаження, серцеві ускладнення та приховані захворювання залишатимуться фактором втрат ще до потрапляння бійців у бойові підрозділи.
На тлі затяжної війни ця проблема виходить далеко за межі окремих навчальних центрів. Вона демонструє глибший стан українського мобілізаційного ресурсу — країни, яка воює вже четвертий рік і мобілізує суспільство не лише психологічно чи економічно, а й фізіологічно.
