Київ, намагаючись привернути увагу США і зберегти підтримку для відновлення після війни, запропонував вигідну пропозицію – надати доступ до значних запасів рідкісних мінералів, які можуть стати ключовим ресурсом для сучасної економіки. Українські офіційні особи заявляли, що країна належить до провідних світових джерел таких елементів, як титан, уран, літій, берилій, ніобій, тантал та інші, необхідні для розвитку енергетичного, технологічного та оборонного секторів. Спочатку ця пропозиція здавалася успішною стратегією для того, щоб залучити президента США Дональда Трампа і забезпечити подальшу військову та економічну підтримку України.
Проте реальність виявилась набагато складнішою. Під час одних із переговорів, у лютому цього року, до Києва завітав міністр фінансів США, Скотт Бессент, з проектом угоди, який передбачав передачу половини запасів рідкісноземельних ресурсів українським компаніям. Цей початковий проект шокував українське керівництво, і президент Володимир Зеленський висловив глибоке обурення, бачачи в такій пропозиції зраду національних інтересів. Незабаром сторони намагалися узгодити більш збалансовану угоду, яку Зеленський повинен був підписати у Білому домі 28 лютого. Проте зустріч обернулася справжньою катастрофою: Трамп та віце-президент Джей Ді Ванс заперечували позицію українського керівництва, і Зеленського фактично вигнали з Овального кабінету, залишивши без угоди.
Після цього США запропонували нову редакцію, що повернула більшість найнебезпечніших умов першої версії. Нинішній проект не містить ніяких гарантій безпеки чи подальшої фінансової підтримки для України, натомість надаючи Вашингтону пріоритетний доступ до всіх природних ресурсів країни та контроль над державним фондом реконструкції до тих пір, поки Київ не сплатить мільярди доларів за військову допомогу, що спочатку надавалась у формі грантів.
За словами Володимира Ланди, старшого аналітика Київського Центру економічної стратегії, така угода серйозно підірве стратегічний баланс, обмежуючи регуляторну та податкову автономію України. Він підкреслює, що пропозиція позбавляє Україну можливості вести власну економічну політику, змушуючи країну віддавати частину своїх багатств заради американських інтересів. Крім того, така угода може ускладнити вступ України до Європейського Союзу, оскільки суперечить нормам конкуренції та екологічного законодавства ЄС. Інвестори, які могли б зацікавитися відновленням економіки країни, швидше за все, відвернуться через зобов’язання по виплаті мільярдів доларів у вигляді компенсацій.
Незважаючи на політичну невизначеність, потенційний економічний ефект від розвідки та видобутку рідкісних мінералів залишається значним. За даними ООН, Україна володіє приблизно 5 відсотками світових запасів рідкісноземельних елементів, серед яких літій, графіт, нікель, кобальт, а також фосфатні сполуки. Проте, більшість відкриттів була зроблена у радянський період, коли питання прав власності, екологічних обмежень та соціальних аспектів не розглядалися з належною увагою. Сучасним інвесторам ці дані здаються недостатньо перевіреними, а геологічні карти, створені за радянських часів, потребують оновлення. Як зазначає Алла Василенко, старший дослідник Інституту геологічних досліджень Національної академії наук України, без проведення додаткових досліджень неможливо адекватно оцінити економічний потенціал виявлених місць.
Окрім проблем з розвідкою, видобуток рідкісноземельних ресурсів потребує колосальних інвестицій та часу. Наприклад, компанія Velta Group, найбільший приватний виробник титанової руди в Україні, довела, що для запуску нового виробничого циклу необхідні інвестиції в розмірі сотень мільйонів доларів. За словами Дениса Аліошина, головного стратега UkrLithiumMining, розробка літієвих родовищ може зайняти від 10 до 15 років, а для запуску відповідних технологічних ліній потрібні прямі іноземні інвестиції в розмірі десятків мільярдів доларів.
Ключовою метою українського уряду було забезпечення безпеки країни через економічне відновлення після війни та стримування нових нападів з боку Росії. Сподівання полягали в тому, що США, як стратегічний партнер, візьмуть на себе частину фінансових ризиків, а їхні інвестиції допоможуть відновити енергетичну інфраструктуру та модернізувати видобувну галузь. Проте нинішня редакція угоди позбавлена будь-яких гарантій: замість підтримки, Україна ризикує втратити контроль над власними природними ресурсами та стати залежною від фінансових вимог Вашингтону.
Відсутність конкретних гарантій безпеки та подальшої допомоги створює серйозні ризики для майбутнього країни. Інвестори вже виявляють обережність, адже угода, що передбачає фінансовий контроль над реконструкційним фондом, може відлякати потенційних партнерів з інших країн. Це не тільки поставило під сумнів економічну життєздатність угоди, а й загрожує підривом стратегічної незалежності України. Замість того, щоб стати інструментом для відновлення після руйнівної війни, така політика може вивести країну на шлях залежності від зовнішніх впливів та жорстких фінансових умов.
Нині українські представники змушені вести делікатні переговори з метою змінити умови угоди, не розлючивши при цьому американську сторону. «Минулого разу нам довелося пояснювати, що деякі вимоги США суперечать нашому законодавству та конституції. Тепер ми повинні змінити угоду так, щоб вона працювала на користь України», – заявив один із високопосадовців, який просив залишитися анонімним. Проте, ця ситуація створює екзистенційну проблему для України: як забезпечити економічну відновлення та водночас зберегти національний контроль над стратегічними ресурсами, коли умови переговорів диктуються зовнішніми гравцями з абсолютно іншою системою цінностей.
Таким чином, спроба заманити Трампа за допомогою пропозиції про рідкісні мінерали обернулася не тільки політичним провалом, але й поставила під сумнів подальший розвиток країни. Україна зіштовхується з необхідністю проведення додаткових досліджень своїх родовищ, модернізації видобувної інфраструктури та залучення колосальних інвестицій – все це можливо лише за умов припинення війни та стабілізації внутрішньої ситуації. Без цих факторів перспективи реалізації потенціалу рідкісноземельних ресурсів залишаються сумнівними, а погоджена угода може стати важким тягарем для майбутнього економічного суверенітету країни.
Українські чиновники зараз перебувають у складній дипломатичній грі, намагаючись зберегти підтримку з боку США, не жертвуючи при цьому власною економічною незалежністю. Проте ця ситуація ясно демонструє, що в сучасному світі геополітичні переговори нерідко перетворюються на гру за ресурси, де будь-який компроміс може мати далекосяжні наслідки. Чи зуміє Україна знайти баланс між необхідністю залучення інвестицій для відновлення після війни та збереженням стратегічного контролю над власними природними багатствами – лишається відкритим питанням, відповідь на яке визначатиме майбутнє країни на багаторічну перспективу.
