Упродовж останнього десятиліття Сполучені Штати все активніше застосовують експортні обмеження як інструмент стримування технологічного прогресу Китаю, насамперед у військових і напівпровідникових сферах.
Цей підхід почав набирати обертів ще за адміністрації Барака Обами, але за президента Дональда Трампа і пізніше – за Джо Байдена – його масштаби і цілі набули безпрецедентного характеру.
Найбільш показовим став випадок із компанією ZTE: у 2018 році Трамп заборонив американським фірмам продавати їй технології через порушення санкцій щодо Ірану, однак через кілька місяців пом’якшив обмеження після сплати ZTE мільярдного штрафу.
Під час першого терміну Трампа експортні контрольні заходи доповнювали більш традиційні мита. Його адміністрація миттєво розпочала торговельну війну, запровадивши тарифи в 15–30 % на китайські сонячні панелі, літаки, автомобілі та інші товари.
Водночас у 2019 році Huawei потрапила в «чорний список» Міністерства торгівлі США, що заборонило американським постачальникам продавати компанії ключові комплектуючі. Ці рішення стали сигналом для партнерів у Європі та Азії активніше долучатися до обмежень проти китайських технологічних гігантів.
За адміністрації Байдена політика експортного контролю вийшла на новий рівень. Метою стало не лише обмеження окремих компаній, а стримування загального технологічного поступу КНР у напрямках із потенційним військовим використанням: штучному інтелекті, квантових обчисленнях, мікрочипах.
Американські чиновники посилили заборону на продаж чипів, виготовлених із використанням американського обладнання чи програмного забезпечення. Додатково до цього США домоглися від ЄС і Японії обмежити постачання голандської ASML— єдиного виробника ультраскладної літографії для виробництва передових чипів.
Повернення Трампа на посаду в січні 2025 року відкрило новий етап у цих зусиллях. Він скасував правила, що регламентували експорт американських АІ-ґрафічних процесорів, і обіцяє розробити нові, ще жорсткіші обмеження. Нинішній удар було завдано компанії Nvidia, яка була змушена знизити продуктивність частини своїх чипів, щоб відповідати існуючим порогам, а тепер для їхнього продажу до Китаю потребується окремий дозвіл. У квітні оголошено про ліцензування нових партій – це спричинило для Nvidia збитки в $5,5 млрд через невиконані контракти.
Разом із цим Конгрес США ініціював розслідування продажів Nvidia в Азію під контролем Палати представників із питань Комуністичної партії Китаю, щоб з’ясувати, чи не порушувала компанія експортних обмежень при постачанні АІ-чипів стартапу DeepSeek. Такі дії демонструють, що головний наголос тепер робиться на контроль не лише військового характеру технологій, а й цивільного застосування, які можуть бути швидко адаптовані для оборонних потреб.
Експерти неоднозначно оцінюють ефективність такого підходу. Одні відзначають, що систематичне посилення експортних бар’єрів дозволило США зберегти лідерство у розробці критичних компонентів і створити союз механізмів «технологічного стримування». Інші ж попереджають про зворотний ефект: Китай інвестує величезні ресурси в пошук альтернативних постачальників, розвиток власних технологічних ланцюгів і диверсифікацію ринку. У доповіді Світового банку зазначається, що надмірні обмеження можуть спричинити найслабший десятирічний глобальний економічний ріст з 1960-х років.
Безумовно, політика експортних контролів стала інструментом економічного тиску, який суттєво змінив динаміку торгівлі та технологічного співробітництва між двома найбільшими економіками світу. Проте ключове питання – чи зможе вона забезпечити довгострокову конкурентну перевагу США, не підриваючи їхню ж технологічну спроможність та довіру партнерів. Адже впровадження експортних обмежень вимагає чітких міжнародних коаліцій, прозорих правил і механізмів моніторингу, інакше є ризик ізоляції американських компаній на європейських та азійських ринках.
У перспективі Вашингтону необхідно поєднувати жорсткі заходи з пропозиціями щодо співпраці, зокрема у «зелених» технологіях, кібербезпеці та стандартизації безпекових процедур. Тільки так можна утримати технологічну перевагу, формуючи при цьому систему взаємозалежності, яка зменшить спокусу односторонньої ескалації. Для Китаю ж головним завданням стане розвиток власних ланцюгів постачання та пошук партнерів серед країн Південно-Східної Азії, Європи й Латинської Америки.
Отже, експортні контролі залишаться важливим інструментом зовнішньої політики США, але їхня ефективність залежатиме від здатності Вашингтона будувати міцні альянси, розробляти адаптивні механізми регулювання та узгоджувати ці заходи з глобальною економічною стратегією, аби не створювати надмірних бар’єрів і не самонейтралізувати свої зусилля.
