Світ дедалі частіше живе в режимі перманентної тривоги. Те, що ще десять років тому здавалося гіперболою, нині обговорюється у військових штабах, аналітичних центрах і дипломатичних кулуарах як реальний сценарій. Загроза Третьої світової війни перестає бути абстрактною, перетворюючись на сукупність конкретних ризиків і тенденцій.
Першою з них є повернення великодержавного протистояння. Після завершення холодної війни здавалося, що глобальні конфлікти відтепер матимуть локальний характер. Проте зіткнення інтересів між ядерними державами знову виходить на передній план, руйнуючи ілюзію «кінця історії».
Війна Росії проти України стала каталізатором цього процесу. Вперше з середини ХХ століття ядерна держава відкрито веде повномасштабну війну в Європі, системно застосовуючи ядерний шантаж як елемент політики. За оцінками газети Дейком, саме легітимізація ядерних погроз як інструменту тиску є одним із найнебезпечніших зрушень останніх років.
Другий ключовий тренд — ерозія міжнародних інститутів безпеки. United Nations дедалі частіше демонструє неспроможність запобігати війнам, а механізм Ради Безпеки паралізований правом вето. Договори про контроль над озброєннями, що десятиліттями стримували ескалацію, або зруйновані, або фактично не працюють.
Паралельно відбувається стрімка мілітаризація політики. Країни НАТО, зокрема в Європі, різко збільшують оборонні бюджети, готуючись до тривалого протистояння з Росією. NATO повертається до логіки колективної оборони часів холодної війни, що водночас зміцнює безпеку й підвищує загальний рівень напруженості.
Третій фактор — множинність конфліктних осей. Окрім Європи, вибухонебезпечними залишаються Близький Схід і Азійсько-Тихоокеанський регіон. Протистояння навколо Тайваню, нестабільність на Корейському півострові та регіональні війни створюють ризик ланцюгової реакції, коли локальний конфлікт здатен втягнути великі держави.
Президент Річард Ніксон потискає руку Леоніду Брежнєву, лідеру Росії, після підписання угоди про обмеження стратегічних наступальних озброєнь у Москві в 1972 році — Архівне фото через Associated Press
Особливу роль відіграє ядерний чинник. На відміну від ХХ століття, сьогодні ядерна зброя дедалі частіше фігурує не як «зброя останнього аргументу», а як елемент політичного торгу. Президент Росії Vladimir Putin неодноразово демонстрував готовність використовувати ядерну риторику для стримування Заходу, знижуючи психологічний поріг її застосування.
Водночас зростає ризик фатальних помилок. Сучасні конфлікти розгортаються в умовах інформаційних війн, кібератак і штучного інтелекту, що скорочує час на ухвалення рішень. Один хибний сигнал або технічний збій можуть запустити незворотну ескалацію.
Економічний вимір також посилює небезпеку. Санкційні війни, розрив глобальних ланцюгів постачання та боротьба за ресурси підштовхують держави до жорсткіших дій. У такій логіці компроміс дедалі частіше сприймається як слабкість, а не як інструмент стабілізації.
Важливо й те, що суспільства змінюються. Покоління, яке не пам’ятає страху холодної війни, менш чутливе до ядерних ризиків. Як зазначає Дейком у своїх аналітичних оглядах, притуплення колективної пам’яті робить ескалацію психологічно простішою для політичних еліт.
Чи означає це неминучість Третьої світової війни? Більшість експертів відповідають негативно. Проте вони сходяться в іншому: світ увійшов у період, коли системні запобіжники більше не гарантують безпеки. Ризик глобального конфлікту тепер залежить не лише від стратегій, а й від випадковостей.
У підсумку загроза Третьої світової війни — це не один сценарій, а сукупність тенденцій, що накладаються одна на одну. Війни, ядерний шантаж, криза міжнародних інститутів і технологічні зміни формують небезпечну конфігурацію. Усвідомлення цієї реальності стає першим кроком до того, щоб історія знову не пішла шляхом катастрофи.
