Відставка Андрія Єрмака з посади керівника Офісу президента стала одним з найбільш значущих політичних зрушень у Києві від початку повномасштабної війни. Єрмак був не просто виконавцем президентської волі — він був архітектором внутрішньої дисципліни та ключовою фігурою у контактах із західними урядами. Його усунення в критичний момент формування нової мирної формули змінює баланс впливу у верхівці держави.
Протягом років Андрій Єрмак виступав головним фільтром інформації, радником, переговірником і «виконавцем жорстких рішень». Саме він очолював перемовини із США, де працював над пом’якшенням умов первинного плану Трампа, що передбачав виведення українських військ із частини Донбасу, відмову від НАТО і фактичне визнання російського контролю над окупованими територіями. Його відхід порушив безперервність переговорного процесу.
Поява Рустема Умерова як нового головного переговорника змінює дипломатичні акценти. На відміну від Єрмака, який мав імідж жорсткого політичного оператора, Умеров позиціонує себе як технократ, реформіст і представник кримськотатарської спільноти. Проте саме тепер на нього лягає тягар переговорів, коли Україна перебуває під тиском не лише військовим, а й політичним, а США наполягають на реалістичності компромісу.
Американська адміністрація офіційно підкреслює, що переговори є командною роботою, але реальність складніша. Єрмак володів неформальними каналами комунікації із західними спецслужбами, дипломатами, експертними спільнотами, а також особистими контактами в Трампа і Байдена. Втрата цих каналів означає необхідність їхнього негайного відтворення або створення альтернатив.
Керівник апарату президента України Володимира Зеленського Андрій Єрмак у п'ятницю пішов у відставку через корупційний скандал — Оскар Дель Позо
Внутрішньополітичний аспект не менш важливий. Саме Єрмак забезпечував контроль над парламентською більшістю, координував «ділову частину» державної вертикалі, впливав на кадрові призначення, інформаційні канали та комунікацію з владно-лобістськими групами. Тепер Зеленський змушений знаходити нову модель управління внутрішніми процесами.
Корупційне розслідування, яке привело до обшуків у Єрмака, стало каталізатором його усунення. Формально Зеленський діяв як глава держави, що реагує на можливу корупцію у вищих ешелонах влади. Але для багатьох це — політичний сигнал Заходу, що Україна готова демонструвати реальну антикорупційну спроможність, щоб не послаблювати переговорну позицію перед Вашингтоном і Брюсселем.
Однак звільнення Єрмака не усунуло підозрювані зв’язки, зокрема щодо Умерова, який також згадувався у контексті розслідування. Критики стверджують, що зміна персоналій не гарантує зміни системи. Проте політичний факт залишається: широкі повноваження Єрмака більше не діють, і це створює новий баланс між урядом, парламентом і військовим командуванням.
Зеленський не вперше змінює свою команду через конфлікти або помилки кадрових рішень. Але цього разу ситуація принципово інша: йдеться про переговори щодо мирної угоди, в якій ключові питання — території, безпека, гарантії, а також майбутня архітектура відносин України з НАТО та ЄС. Ослаблення позицій у команді може послабити державу на переговорах.
Розкол внутрішньої влади може посилити позиції російських переговірників. Москва традиційно використовує будь-які прояви внутрішніх суперечок у Києві як аргумент щодо «нестабільності української влади» та неможливості гарантувати виконання домовленостей. У цьому контексті підтримання внутрішньої єдності є не менш важливим, ніж оборона на фронті.
Українські солдати будують безпілотник у бункері в Харківській області — Девід Гуттенфельдер
Водночас українське громадянське суспільство продемонструвало, що має силу впливати на владу. Саме суспільний тиск, вулиця, журналісти-розслідувачі і волонтерські середовища змушували Єрмака і команду реагувати на помилки. Його звільнення стало перемогою соціальної відповідальності як чинника політичної еволюції.
Сьогодні Зеленський намагається балансувати між збереженням міжнародної підтримки та внутрішньою легітимністю. Якщо переговори дадуть результат, який суспільство вважатиме капітуляцією, ризик внутрішньої дестабілізації зросте. Якщо він займе позицію «не здаватися ні за яких умов», то може втратити підтримку ключових партнерів із США та ЄС, які прагнуть завершення війни.
Сам Єрмак заявив про намір піти на фронт, що створює його новий образ — не політичного маніпулятора, а солдата. Це сприймається неоднозначно. Для одних це жест каяття й патріотизму, для інших — театральна спроба мінімізувати репутаційні втрати. Але цей крок підсилює наратив про перехід влади від кулуарних центрів впливу до більш відкритої моделі управління.
Майбутнє переговорів багато в чому залежить від нової переговорної команди України. Умеров може привнести інший стиль — менш авторитарний, більш консенсусний, більш передбачуваний для партнерів. Якщо він зможе налагодити роботу без концентрації влади в одному центрі, це може стати кроком до політичної зрілості держави.
Та ключове питання залишається незмінним: яку ціну Україна готова заплатити за мир? І хто прийматиме це рішення: один лідер, вузьке коло чи розширена система національного консенсусу? На тлі втрати Єрмака, ослаблення жорсткої вертикалі влади і посилення впливу громадянського суспільства, відповідь на це питання стає дедалі важчою — але й дедалі важливішою для майбутнього країни.
