Президент Володимир Зеленський у своєму вечірньому зверненні в Telegram-профілі 28 квітня 2025 року привітав українські спецслужби з успішними операціями проти вищого командного складу збройних сил Росії, підкресливши, що справедливість восторжествувала. Він подякував голові Головного управління розвідки Олегу Іващенку за серію точкових операцій, спрямованих на ліквідацію військових кадрів агресора, й окремо відзначив досягнення Служби безпеки України у боротьбі з агентурними сітками та саботажем на українській території.
У своєму повідомленні Зеленський не навів жодних конкретних прикладів останніх операцій, але очевидно мав на увазі як минулорічне знищення в Москві генерал-лейтенанта Ігоря Кірілова, відповідального за застосування хімічної зброї проти українських військ, так і низку інших операцій, що відбулися з початку широкомасштабного вторгнення у лютому 2022 року. Саме Кірілова СБУ офіційно назвала причетним до розробки й реалізації хімічних атак на позиції ЗСУ, через що його усунення стало одним із найгучніших випадків прямого удару по російській військовій верхівці.
Водночас у Кремлі відкидають будь-які визнання подібних втрат. За офіційною версією, саме Україна стоїть за терактом із застосуванням автомобільної бомби під Москвою 25 квітня, внаслідок якого загинув 59-річний Ярослав Москалик — заступник начальника Головного оперативного управління Генштабу ЗС РФ. Кремлівський речник Дмитро Пєсков одразу звинуватив Київ у організації нападу, але в Офісі президента України наразі утримуються від прямого коментаря щодо Москалика, зосередившись на загальному контексті боротьби зі стратегічними цілями агресора.
Російське офіційне видання «Красная звезда» опублікувало некролог підписаний міністром оборони Андрієм Бєлоусовим та очільниками Генштабу, де Москалика назвали «вірним сином Батьківщини». У тексті згадано, що з 2015 по 2021 рік він відповідав за підготовку аналітичних матеріалів для президента РФ з питань ситуації в південно-східній Україні та брав участь у численних міжнародних делегаціях. Опис його службового шляху підкреслює тісну взаємодію з вищим військовим керівництвом Москви.
Зі свого боку, в СБУ відзначають, що задля виконання таких операцій залучаються багаторівневі сили: від агентурної мережі, що відслідковує переміщення цілей, до високоточної техніки для ліквідації та засобів зв’язку, які унеможливлюють перехоплення інформації. За даними служби, операції такого рівня проводилися з чітким дотриманням всіх стандартів безпеки для мінімізації ризиків для українських співробітників та цивільного населення.
Аналітики вказують, що знищення ключових фігур російського командного складу має не лише тактичне, а й стратегічне значення: воно порушує ланцюги управління противника, підриває моральний дух військ і демонструє ефективність української контррозвідки. Особливо важливими називають удари по оперативно-стратегічним штабам, адже без досвідчених керівників російським підрозділам важче координувати просування на фронті.
Міжнародні правозахисні організації звертали увагу на етичні та юридичні аспекти таких операцій. За нормами міжнародного гуманітарного права вбивство воєнних командирів під час активних бойових дій може вважатися легітимним, якщо цілі мають безпосереднє відношення до ведення війни. Проте використання терактів на території противника поза зоною бойових дій викликає дискусії щодо дотримання принципу розрізнення та пропорційності.
Незважаючи на це, значна частина українського суспільства підтримує такі методи боротьби, оскільки бачить у них спосіб послабити агресора та захистити цивільне населення. Думки експертів розділилися: одні вважають, що подібні дії пришвидшать перемогу, інші – попереджають про ризик ескалації й відповідних кроків з боку Росії.
Політичні оглядачі звертають увагу, що відкриті привітання президентом результатів розвідки можуть стати елементом внутрішньополітичної кампанії, спрямованої на підтримку високого рівня довіри до влади. Водночас у Москві подібні заяви розглядають як привід для жорсткіших репресій проти українських представників навіть за кордоном.
Серед ключових викликів залишається питання безпеки агентурної мережі та збереження каналу зв’язку з місцевими джерелами. Олег Іващенко неодноразово наголошував, що «той, хто дбає про кожну деталь операції, рятує життя сотень наших воїнів», підкреслюючи важливість точного планування та високого рівня секретності.
Загалом дії української розвідки демонструють прагматичний підхід до війни: нанесення доцільних ударів по командних пунктах у поєднанні з оборонними операціями дозволяє зберігати ініціативу та підвищувати шанси на успішне завершення конфлікту. У перспективі експерти не виключають, що подібні методи можуть бути використані й проти інших керівних структур агресора.
Таким чином, публічне визнання успіхів СБУ та ГУР є не лише інформаційним приводом, а й інструментом психологічного тиску на ворога, зміцнення патріотичного духу в Україні та стимулом для подальшого розвитку розвідувальних спроможностей. У нинішніх умовах це важлива складова загальної стратегії протидії збройній агресії та побудови довгострокової безпеки регіону.
