Україна дедалі ближче до Європейського Союзу, однак темпи цього процесу залишаються предметом політичних дискусій. На тлі війни та геополітичної нестабільності з’являються нові підходи до розширення ЄС, серед яких особливу увагу привертає модель так званого «зворотного розширення».
Суть цієї концепції полягає у тому, що країна-кандидат отримує формальне членство в Європейському Союзі ще до завершення всіх етапів інтеграції. Після цього відбувається поступове впровадження норм, стандартів і зобов’язань, які традиційно передують вступу.
Європейська експертка Ґерлінде Нігус вважає, що саме така модель може стати відповіддю на сучасні виклики. За її словами, вступ України до ЄС у 2027 році є цілком реалістичним сценарієм, якщо політична воля держав-членів буде достатньою.
За попереднім аналізом «Дейком», питання інтеграції України в ЄС дедалі більше виходить за межі технічних критеріїв і стає геостратегічним рішенням. Зволікання із розширенням ЄС створює ризики для безпеки Європи та відкриває простір для впливу Росії.
Ключова перевага моделі «зворотного розширення» — це швидке політичне закріплення України в європейській архітектурі. У контексті війни це не лише символічний крок, а й сигнал про незворотність курсу на членство України в ЄС.
Водночас класичний процес переговорів про вступ залишається надто повільним. Він передбачає відкриття численних кластерів, адаптацію законодавства та складні погодження між усіма членами Європейського Союзу, що часто блокується окремими країнами.
Саме тому експерти дедалі частіше говорять про необхідність реформ ЄС. Зокрема, йдеться про відмову від принципу одностайності у зовнішній та безпековій політиці, який гальмує рішення щодо розширення ЄС і підтримки України.
Нігус також підкреслює роль так званих «коаліцій охочих» — груп держав, які готові діяти швидше і рішучіше поза формальними інституційними рамками. Такий підхід дозволяє уникнути блокування з боку окремих урядів.
У цьому контексті Україна може стати не лише кандидатом, а й активним учасником нової безпекової архітектури. Її досвід війни та потужна армія вже сьогодні змінюють баланс сил у Європі, посилюючи аргументи на користь швидкої інтеграції України.
Втім, існують і ризики. Модель «зворотного розширення» потребує політичної згоди всіх членів ЄС, а також чітких механізмів контролю за виконанням реформ. Без цього вона може створити прецедент, який ускладнить подальше розширення Європейського Союзу.
Крім того, питання довіри між державами-членами залишається ключовим. Деякі країни побоюються, що передчасне членство без повної інтеграції може послабити інституції ЄС і створити внутрішні дисбаланси.
Попри це, геополітика Європи сьогодні диктує нові правила. Війна в Україні змінила пріоритети, і безпека Європи дедалі більше залежить від того, наскільки швидко ЄС зможе інтегрувати Україну у свої структури.
Якщо модель буде реалізована, 2027 рік може стати переломним. Це означатиме не лише вступ України до ЄС, а й трансформацію самого підходу до розширення — від бюрократичного процесу до стратегічного інструменту стабілізації континенту.
У підсумку, «зворотне розширення» виглядає як компроміс між політичною необхідністю і інституційною реальністю. Його успіх залежатиме від здатності Єврокомісії, держав-членів і України синхронізувати свої інтереси в умовах нової європейської реальності.
