У неділю вдень квартал навколо кільця Шумана в Брюсселі перетворився на простір політичної мобілізації. Тисячі протестувальників із прапорами Ірану, США та Ізраїлю зійшлися, аби публічно засудити криваві репресії іранської влади проти власного населення. Демонстрація стала однією з найбільших акцій солідарності з Іраном у Європі за останні роки.
Організатори очікували до 100 тисяч учасників, які мали приїхати з різних країн ЄС. Поліція нарахувала близько 15 тисяч присутніх — але навіть ця цифра зробила протест помітним політичним сигналом для європейських інституцій, розташованих у безпосередній близькості.
Серед символів протесту — портрети Реза Пехлеві, іранського опозиційного діяча в еміграції, які учасники несли як альтернативу чинній владі. Плакати із закликами до свободи, припинення насильства та міжнародного втручання формували візуальну мову акції — різку, емоційну й однозначну.
«Ми протестуємо проти жорстокого режиму, який убиває власний народ», — сказала одна з учасниць акції, іранка за походженням, що мешкає в Європі. За її словами, країна з величезними ресурсами доведена до стану, коли «навіть діти не мають чого їсти». Ці особисті свідчення стали важливою частиною протесту, переносячи події з площі в реальність конкретних людських історій.
Інший учасник заявив, що за останні два тижні в Ірані могли загинути понад 20 тисяч людей. Ця цифра не підтверджена незалежними джерелами, але сама її поява на протестах відображає глибину страху та недовіри до офіційної інформації. За попереднім аналізом Дейком, саме інформаційний вакуум і майже повний інтернет-блекаут у країні створюють простір для різко відмінних оцінок масштабу трагедії.
Протести в Іран тривають із кінця 2025 року на тлі стрімкого економічного падіння, інфляції та знецінення валюти. Соціальне невдоволення швидко трансформувалося в політичні вимоги змін режиму. Влада відповіла масовими арештами, застосуванням сили та фактичною ізоляцією країни від зовнішнього інформаційного світу.
Правозахисні організації заявляють про тисячі загиблих і затриманих. Рада ООН з прав людини вже провела екстрене засідання, визнавши, що нинішній рівень насильства є найвищим з часів Ісламської революції 1979 року. Водночас міжнародні механізми впливу поки що обмежені заявами та моніторингом.
Європейський вимір протесту в Брюсселі був не випадковим. Демонстранти прямували у бік Європейський парламент, апелюючи до політичної відповідальності ЄС. Для багатьох учасників саме Брюссель є символом можливого санкційного тиску, здатного вплинути на поведінку Тегерана.
Європейські лідери дедалі чіткіше сигналізують готовність до жорсткіших дій. Верховна представниця ЄС із закордонних справ Кая Каллас заявила, що чинні санкції проти Ірану — за порушення прав людини, ядерну програму та підтримку Росії у війні проти України — можуть бути розширені у відповідь на «брутальне придушення протестів».
Схожу позицію озвучила і президентка Європарламенту Роберта Мецола, наголосивши, що Європа має діяти швидко і підтримати будь-які нові обмежувальні заходи на рівні Союзу. За її словами, пасивність у такій ситуації означала б мовчазну згоду з насильством.
До табору прихильників ескалації санкцій приєдналися також канцлер Німеччини Фрідріх Мерц та прем’єр-міністр Ірландії Міхал Мартін. Їхні заяви свідчать про формування ширшого європейського консенсусу щодо жорсткішої лінії стосовно Тегерана.
Втім, санкційний інструмент має свої межі. За підрахунками Дейком, попередні обмеження не зупинили репресивну логіку іранського режиму, але істотно погіршили економічне становище країни. Це створює дилему для ЄС: як посилити тиск на владу, не збільшуючи страждання цивільного населення.
Брюссельський протест показав ще одну тенденцію — зростання ролі іранської діаспори в європейській політиці. Саме вона стає каналом передачі інформації, емоцій і вимог до інституцій ЄС. Умови інформаційної ізоляції Ірану роблять ці громади фактично єдиним голосом країни на міжнародній арені.
Символічно, що акція відбулася поруч із серцем європейської бюрократії. Протестувальники свідомо обрали місце, де ухвалюються рішення про санкції, резолюції та дипломатичний тиск. Це був не лише жест солідарності, а й спроба безпосереднього політичного впливу.
У стратегічному сенсі події в Брюсселі вписуються в ширший контекст глобальної нестабільності. Іран перебуває під санкціями, залучений у регіональні конфлікти та підтримує Росію у війні проти України. Тому реакція Європи на внутрішні репресії в Ірані має значення далеко за межами прав людини.
Протест у бельгійській столиці не змінить ситуацію миттєво. Але він закріплює тему Ірану в європейському порядку денному й ускладнює для політиків можливість «відкласти» питання. За оцінкою редакції Дейком, саме така постійна публічна увага може з часом перетворитися на реальний важіль тиску.
Для самих іранців — у країні та за її межами — акція в Брюсселі стала знаком того, що їхню боротьбу бачать. У ситуації, коли інтернет вимикають, а інформацію контролюють, навіть фізична присутність людей на площі іншої країни набуває символічної ваги.
Європа ще не визначила остаточну відповідь на іранську кризу. Але недільний протест показав: суспільний запит на жорсткіші дії існує, і він дедалі голосніший. Питання лише в тому, чи зможе політика наздогнати вулицю.