Після чергового раунду переговорів між російським президентом Володимиром Путіним та американськими емісарами Кремль прямо заявив: головна проблема — «територіальна». Йдеться про Донецьк та решту Донбасу, частина якого, попри майже чотири роки повномасштабної війни, залишається під контролем України. Саме ця ділянка лінії фронту формує нерв усіх дипломатичних дискусій.
Для Росії питання Донеччини давно перетворилось на символ, який Кремль використовує, щоб виправдати війну. У риториці Путіна це «захист російськомовних» та «моральний обов’язок». Але для України ця територія є не лише питанням суверенітету — це ключовий елемент оборони України. Втрата Донбасу відкрила б шлях для російського наступу вглиб країни.
США визнають, що саме тут зосереджений головний камінь спотикання. Державний секретар Марко Рубіо прямо сказав: війна тепер точиться за ті 20% Донеччини, які Росія хоче отримати за будь-яку ціну. Переговори США та Росії гальмують саме через нездоланність цього пункту. Мирна угода без чіткого рішення щодо Донбасу практично неможлива.
Москва у 2022 році оголосила про «анексію» Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей — рішення, яке не визнає жодна демократична країна. Але у внутрішньому російському дискурсі це створило міф про нібито «повернення історичних земель». Тепер Кремль прагне юридично закріпити ці території через мирний процес.
Для України ж підписати документ, який віддає Росії частину Донбасу, — означає порушити Конституцію. Президент Володимир Зеленський неодноразово наголошував: жодних територіальних поступок без волі українців бути не може. Конституція дозволяє зміну кордонів лише після референдуму, але проводити його під час війни неможливо.
Український спецназ під час навчань на Донбасі в четвер — Тайлер Хікс
Окрім правових аспектів, існує й стратегічний вимір. Донеччина — це фортеця, звідки Україна стримує російську армію. Міста Краматорськ і Слов’янськ формують останній щит оборони України. Якщо Росія отримає контроль над ними, наступ на Дніпро та Запоріжжя стане набагато реальнішим. Втрата Донбасу може відкрити шлях для нової хвилі ескалації.
Не менш важливий і психологічний чинник. За Донеччину точилися найкривавіші бої війни: Бахмут, Авдіївка, Мар’їнка — кожна з цих локацій стала символом жертв і спротиву. Українське суспільство не готове побачити, що земля, за яку загинули десятки тисяч людей, може бути передана Росії за столом переговорів.
Для росіян Донбас теж став частиною політичного міфу. Кремль роками просував тезу, що «захищає Донеччину від Києва», і тепер будь-яке відступлення від цього наративу буде сприйняте в РФ як поразка. Тому Путіну потрібна хоч якась форма перемоги, і контроль над усім Донбасом — один із небагатьох варіантів, який він може продати населенням.
Водночас воєнні реалії не сприяють швидкому захопленню регіону. За оцінками американського Інституту вивчення війни, навіть при нинішніх темпах наступу Росія зможе окупувати всю Донецьку область не раніше 2027 року. Це означає довготривалу втому, нові втрати й зростання ризиків для самої Росії.
У такій ситуації переговори між США, Росією та Україною перетворюються на складну дипломатичну гру. Вашингтон змушений балансувати між прагненням завершити війну та необхідністю зберегти суверенітет України. Будь-який мирний план, що нав’язує Києву втрату територій, зустріне спротив як усередині України, так і в Європі.
Реакція українського військовослужбовця на кидання гранати під час навчань на тлі вторгнення Росії в Україну на Донбасі, Україна, 8 квітня 2023 року — Ян Дорброносов
Європейські союзники також не підтримають угоду, що легалізує російську агресію. Для них це створило б небезпечний прецедент, адже Кремль міг би продовжити експансію. Донбас у такому контексті стає не лише українською, а й європейською проблемою.
Для України питання Донеччини — це гарантія безпеки. Втративши Донбас, країна отримає кордон, який неможливо буде обороняти. Це створить загрозу нових наступів і унеможливить стійкий мир. Територіальні поступки не призвели б до стабільності, а лише відкрили б двері для майбутніх атак.
З іншого боку, затягування війни означає подальші людські втрати, економічну руїну й виснаження суспільства. Україна стоїть перед надскладним вибором: як зберегти територію і водночас рухатись до реального миру. Але Донбас — це саме той випадок, коли компроміс може виявитися дорожчим за боротьбу.
У підсумку доля Донеччини визначає контури будь-якої мирної угоди. Це не просто суперечка про землю — це питання майбутнього України, її обороноздатності та можливості існувати як незалежна держава. Саме тому США, Європа та Київ не можуть прийняти вимоги Росії. Кремль же не може від них відмовитись, бо це зруйнувало б його власний наратив війни.
Переговори триватимуть, але Донецьк і надалі залишатиметься тією точкою, де сходяться політика, історія, військова логіка й національні інтереси. І саме тому ця область визначатиме, яким буде майбутній мир і чи стане він справжнім завершенням війни, а не лише паузою перед новим витком ескалації.
Селидове на Донбасі веде вогонь артилерійський підрозділ 68-ї єгерської бригади. — Тайлер Хікс
