Україна знову отримала холодний душ посеред розмов про мир. В інтерв’ю індійським медіа Володимир Путін відкрито заявив: Росія або візьме весь Донбас силою, або змусить Україну вивести війська. Це не просто риторика, а чіткий ультиматум, що звужує простір для компромісу.
Донбас у російському баченні давно перестав бути «спірною територією». Москва юридично оголосила Донеччину і Луганщину «суб’єктами РФ», попри те що світ визнає їх частиною України. Тепер Путін фактично вимагає капітуляції Києва на цих напрямках, інтегруючи Донбас у свій внутрішній порядок денний.
Сьогодні Росія контролює понад 80% Донецької області та всю Луганську, разом із Кримом і значними частинами Запорізької й Херсонської. Однак близько 5 тисяч квадратних кілометрів Донеччини залишаються під українським контролем. Саме ці території Путін позначає як головну військово-політичну ціль.
Ультиматум прозвучав у момент, коли команда Дональда Трампа просуває свій мирний план. Перемовини Віткоффа й Кушнера з Путіним у Кремлі, що тривали до ночі, не дали прориву. Кремлівський сигнал простий: будь-яка формула миру має закріпити російський контроль над усім Донбасом, незалежно від позиції Києва.
Для України це означає повне переписування логіки переговорів. Київ виходить з того, що будь-яка мирна угода має поважати суверенітет України, а окуповані території — бути предметом деокупації, а не легалізації. Формула «здайте Донбас, і отримаєте мир» тут принципово неприйнятна.
Вид з дрона на житлові будинки, пошкоджені російським військовим ударом, під час нападу Росії на Україну, в прифронтовому місті Костянтинівка Донецької області, Україна, 28 листопада 2025 року — Олег Петрасюк
На цьому скріншоті з відео, опублікованого 1 грудня 2025 року, видно сильно пошкоджену будівлю в Покровську, Донецька область, Україна — Міністерство оборони Росії/роздатковий матеріал
Москві ж потрібно протилежне — перетворити тимчасову окупацію на незворотний статус-кво. Вимога інформальної згоди США на контроль Росії над усім Донбасом — це спроба отримати політичну страховку від майбутніх рішень Києва. Кремль прагне, щоб Вашингтон фактично зафіксував територіальні поступки України.
На цьому тлі мирний план Трампа опиняється в небезпечній зоні. Якщо початкові проекти справді містили положення про обмеження української армії, відмову від НАТО й визнання російського контролю над Донбасом, то вони ідеально лягають у рамку нинішнього ультиматуму Путіна. І саме це викликає паніку в Європі.
Європейські столиці бачать у такому сценарії прямий удар по власній безпеці. Закріплення російської агресії, зняття обмежень і допуск західних інвестицій у російські ресурси означатимуть новий цикл переозброєння РФ. Для Польщі, Балтії, Фінляндії це вже не абстрактна загроза, а питання виживання.
Путін, заявляючи про готовність взяти Донбас «силою чи інакше», грає одразу на кількох полях. Усередині Росії це подається як обіцянка «довести спецоперацію до кінця». Назовні — як важіль тиску на США та Україну: якщо Київ не погодиться на політичну формулу, фронт отримає черговий виток ескалації.
Для Києва така постановка питання створює подвійний виклик. З одного боку, відхід з Донбасу без бою став би політичним самогубством будь-якої влади. З іншого — тривала війна на виснаження на тлі демографічної кризи та еміграції створює ризик кадрового й економічного колапсу в середньостроковій перспективі.
Артилерист 152-ї окремої єгерської бригади стріляє з гаубиці в бік російських військ під час нападу Росії на Україну поблизу прифронтового міста Покровськ у Донецькій області, Україна, 15 жовтня 2025 року — Анатолій Степанов
Житлові будинки, пошкоджені внаслідок російського військового удару під час нападу Росії на Україну, у прифронтовому місті Костянтинівка в Донецькій області, Україна, 1 листопада 2025 року — Ян Доброносов
США опиняються між прагненням Трампа показати «угоду століття» і реальними обмеженнями. Занадто проросійський мирний план вдарить по рейтингу в Конгресі, підірве довіру союзників і дасть аргументи опозиції всередині країни. Будь-який «мир за рахунок України» стане токсичним і у Вашингтоні, і в Брюсселі.
Ультиматум щодо Донбасу також демонструє: Москва не готова до «справедливої» формули миру, де враховано позицію жертви агресії. Російська агресія й далі мислить війну як інструмент примусу до політичних рішень. Для Кремля будь-яке просування фронту лише посилює переговорну позицію, а не наближає компроміс.
З українського боку ставка має робитися на чітке артикулювання червоних ліній. Територіальні поступки, що легітимізують захоплення Донбасу й інших областей, руйнують не лише суверенітет України, а й саму архітектуру міжнародного права. Їх прийняття означало б сигнал усім агресорам: сила важливіша за кордони.
Європа, попри втому від війни, усе більше усвідомлює, що поразка України або замороження конфлікту на умовах Кремля означатиме нову еру нестабільності. Саме тому лунають заяви Кая Каллас та інших лідерів про неприпустимість «капітулянтського миру», який перетворює Донбас на прецедент ревізії кордонів.
У цій конфігурації Донбас стає не лише географією, а й тестом на спроможність Заходу стримувати ревізіоністські імперії. Якщо Путін отримає все, чого вимагав, — від контролю над Донбасом до неформального визнання його статусу — наступний раунд експансії стане лише питанням часу, а не «якщо».
Військовослужбовець 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка Збройних Сил України запускає розвідувальний безпілотник під час нападу Росії на Україну поблизу прифронтового міста Покровськ у Донецькій області, Україна, 6 жовтн — Stringer
У Донецькій області України минулого року — Девід Гуттенфельдер
Парадоксально, але жорсткий ультиматум Москви дає Києву й союзникам шанс чітко структурувати позиції. Мирна угода можлива лише тоді, коли російські вимоги будуть приведені у відповідність до базових принципів міжнародного права, а не навпаки. Будь-який текст, що легалізує захоплення Донбасу, вирішить війну лише на папері.
Для України стратегічна відповідь має складатися з трьох елементів. По-перше, посилення оборони й збереження контролю над тими частинами Донбасу, які ще під українським прапором. По-друге, максимальна прозорість діалогу зі США і ЄС, щоб жодні «неофіційні» домовленості не могли бути нав’язані за спиною Києва.
По-третє, активна інформаційна робота з західними суспільствами. Пояснення, що війна в Україні — це не «спір за Донбас», а імперський проект зламати всю систему безпеки Європи. Лише усвідомлення цього масштабу дозволить зняти спокусу швидких, але небезпечних рішень у стилі «мир в обмін на територію».
У підсумку заява Путіна про те, що Донбас буде взято «військовим шляхом чи інакше», лише підтверджує: Росія не шукає балансу інтересів, вона вимагає капітуляції. Мирний план Трампа, переговори США-РФ та європейські ініціативи можуть стати шансом, але лише якщо українська позиція залишиться базовою точкою відліку, а не розмінною монетою.
Саме тому в центрі майбутньої формули мають залишатися не побажання Кремля, а суверенітет України, безпека Європи й відповідальність за російську агресію. Донбас, мирна угода, переговори щодо України, вимоги Росії, територіальні поступки, війна в Україні, окуповані території, майбутнє Донбасу та переговори США-РФ — це ключові вузли, від яких залежить, чи стане мир стійким, а не черговою паузою перед новим ударом.
Зруйнований автомобіль лежить біля житлових будинків, пошкоджених російським військовим ударом, на тлі російської атаки на Україну, в прифронтовому місті Костянтинівка Донецької області, Україна, 28 листопада 2025 року — Олег Петрасюк
