Ідея перемир’я на Чорному морі знову опинилася в центрі міжнародного порядку денного. За даними іноземних медіа, Україна через Сполучені Штати передала Росії пропозиції щодо припинення бойових дій на морі. Однак очікувати швидкої згоди Москви наразі, схоже, не варто.
Причина полягає не лише в політичних заявах Кремля. Щоб зрозуміти можливу поведінку Росії, необхідно враховувати одразу кілька факторів — особисту позицію Володимира Путіна, військову ситуацію, економічні інтереси, внутрішньополітичні процеси та міжнародне середовище.
Саме поєднання цих факторів робить перспективи морського перемир’я настільки складними.
Путіну зараз невигідно зупинятися
Найпростіше пояснення пов’язане з внутрішньою політикою Росії. Виборча логіка Кремля передбачає демонстрацію війни як процесу, який має завершитися лише перемогою. За таких умов будь-яка угода, яка виглядатиме як компроміс або поступка, може створити для російського керівництва політичні ризики.
Водночас цю позицію теоретично можна змінити практично в будь-який момент. Якщо Кремль вирішить, що переговори вигідніші за продовження конфлікту, риторика може змінитися дуже швидко. Тим більше що запит на нормалізацію ситуації в російському суспільстві поступово посилюється.
Однак особиста логіка Путіна наразі залишається іншою. Він, як і раніше, може розглядати припинення війни лише після досягнення максимально вигідних для себе умов. У цьому контексті збереження тиску на українське судноплавство та морську логістику залишається одним із важелів впливу.
Блокада моря — це не лише військове питання
Морське питання безпосередньо пов’язане з економікою. Для України Чорне море є одним із ключових шляхів експорту зерна, олії та іншої продукції. Обмеження морської логістики змушує шукати значно дорожчі альтернативні маршрути.
Для Росії ситуація також створює проблеми, особливо в аграрному секторі. Частину зерна та олії можна перенаправляти через Балтійське море, Каспійський напрямок або сухопутними маршрутами до Китаю. Але кожен такий варіант збільшує логістичні витрати.
Виникає питання: чи готова російська держава компенсувати аграріям ці додаткові витрати? Якщо так, частину проблеми можна буде тимчасово пом’якшити. Проте повністю усунути наслідки обмеження морської логістики це не дозволить.
Тому економічний фактор поступово може стати для Кремля важливішим. Чим довше триватимуть проблеми з логістикою, тим дорожче коштуватиме підтримка нинішньої моделі експорту.
Україна також має проблему з альтернативними маршрутами
Для Києва ставки не менш високі. Якщо повноцінно відкрити Чорне море не вдасться, наслідки можуть стати особливо відчутними протягом зимових місяців.
Україні доводиться покладатися на сухопутні маршрути, залізницю та європейські порти. Проте їхні можливості обмежені, а транспортування продукції альтернативними шляхами часто обходиться значно дорожче.
Особливо гостро постає питання пропускної здатності залізничної інфраструктури та портових терміналів у сусідніх країнах.
Водночас залишається питання, чому за попередні роки не вдалося створити достатньо потужну мережу сухих портів і швидкісних залізничних сполучень із Європейським Союзом. Тепер ці рішення доводиться приймати вже в умовах гострої кризи.
Теоретично можливі й нестандартні маршрути, зокрема використання широкої колії через Білорусь до балтійських портів. Однак такий варіант залежить від надто великої кількості політичних та логістичних умов, тому наразі він залишається радше теоретичним.
Росія стежитиме за українською ППО
Ще одним важливим фактором стане кількість систем протиповітряної оборони, які Україна зможе отримати від партнерів.
Для Москви різниця між кількома десятками додаткових комплексів і сотнями таких систем може бути принциповою. Посилення української ППО означатиме значно вищу ціну ракетних ударів і зменшення можливостей завдавати масштабної шкоди критичній інфраструктурі.
Цей фактор не обов’язково стане вирішальним сам по собі, однак у поєднанні з економічним тиском та проблемами логістики він може поступово змінювати розрахунки російського керівництва.
Мобілізація також впливає на рішення Кремля
Ще один фактор — підготовка Росії до нової хвилі мобілізаційних заходів. Якщо російському керівництву вдасться провести її без серйозних внутрішніх потрясінь, додатковий людський ресурс може створити у Кремля відчуття, що продовження війни залишається прийнятним сценарієм.
Навіть якщо антивоєнні настрої в російському суспільстві поступово зростають, частина населення може сприймати ситуацію за принципом: спочатку дати керівництву ще один шанс, а вже потім оцінювати результати.
У такій ситуації відмова від морської блокади не виглядає для Кремля очевидно вигідним рішенням.
Переговори поки зайшли в глухий кут
Не додає оптимізму й міжнародна ситуація. Потенційний тристоронній переговорний формат стикається з принциповими суперечностями: Росія не демонструє готовності до поступок, Сполучені Штати мають обмежені можливості безпосередньо змусити Москву погодитися на умови, а Україна не має достатньо важелів, щоб самостійно розблокувати переговорний процес.
Без розширення кола учасників або появи нових дипломатичних механізмів домовитися про повноцінне розблокування Чорного моря буде надзвичайно складно.
Тому в найближчій перспективі морське перемир’я виглядає радше як дипломатична можливість, ніж реальний сценарій.
Втім, ситуація не є незмінною. Розрахунки Кремля можуть почати змінюватися, якщо економічні втрати від блокування моря стануть відчутними, Україна отримає значне посилення ППО, а міжнародний переговорний формат розшириться.
Саме ці фактори можуть поступово створити умови, за яких Москва буде змушена переглянути свою позицію.
Поки ж Чорне море залишається одним із ключових фронтів не лише військового, а й економічного протистояння. І найближчим часом підстав очікувати його повноцінного розблокування, схоже, небагато.
