Наприкінці липня біля Одеси картина спершу виглядала майже мирною. На набережній гуляли родини, у морі повільно рухався вантажний корабель. Потім із чистого неба знизився безпілотник і врізався в судно. Над горизонтом піднявся чорний дим — нова реальність головного морського виходу України у світ.
За червень і липень російські сили атакували щонайменше 50 вантажних суден, загинули понад 30 цивільних. Серія ударів практично зупинила нормальний рух до портів Одеси та з них саме на початку жнив, коли мільйони тонн пшениці, кукурудзи й ячменю мають виходити на зовнішні ринки.
Проблема давно вийшла за межі портової безпеки. Три основні порти в районі Одеси забезпечують приблизно 60% української щомісячної експортної виручки, яка становить близько $3,5 млрд. Якщо морський канал надовго звужується, удар одночасно отримують фермери, бюджет, валютний ринок і покупці українського зерна за кордоном.
За оцінкою Дейком, нинішня кампанія небезпечна тим, що Росія атакує не лише інфраструктуру, а саму економіку морського ризику. Щоб зірвати експорт, необов’язково знищити кожен корабель. Достатньо зробити маршрут настільки небезпечним, щоб судновласники, страховики й екіпажі перестали вважати його прийнятним.
Саме торговельне судно є особливо вразливою ціллю. Воно велике, повільне, має передбачуваний маршрут і не здатне маневрувати як військовий корабель. Сучасні ударні дрони й високоточні ракети перетворили цивільний морський транспорт на об’єкт, який можна переслідувати за десятки кілометрів від берега.
Українські моряки описують російські дрони, що тривалий час патрулюють кілька миль від узбережжя, очікуючи на торговельні судна. Після окремих ударів небезпека зберігається і для рятувальників, що ще більше ускладнює евакуацію екіпажів та боротьбу з пожежами.
Одна з найважчих історій останніх тижнів — загибель балкера Golden Leo. Судно прибуло по зерно, але через небезпеку не стало заходити до головного порту Одеси й пришвартувалося в Чорноморську. Це не допомогло: неподалік російський удар уже вбив офіцера іншого корабля та охоронця.
Екіпаж Golden Leo спав у сталевих укриттях. 19 липня завантажене зерном судно вийшло в море. Приблизно за чотири милі від порту пролунала повітряна тривога. Український лоцман Володимир Михайлов порадив залишити місток — навігаційні палуби часто стають точкою прицілювання.
За кілька хвилин ракета вдарила в корпус. Другий помічник капітана Блессон Себастьян згадував, що після вибуху «дощем падав вогонь». Він і Михайлов упали зі сходів. Лоцман загинув у нього на руках.
Капітан дістав важкі опіки, боцман втратив свідомість, машинне відділення заповнив густий дим. Ті, хто залишився живим, вибралися на невеликий катер. Вони дивилися, як Golden Leo горів у морі. Дев’ятеро членів екіпажу та український лоцман загинули, а через тиждень судно затонуло.
Такі епізоди змінюють економіку всього маршруту. Для судноплавства страх є майже такою самою силою, як фізична блокада. Кожен загиблий моряк означає вищі страхові премії, складніший пошук екіпажів, дорожчий фрахт і дедалі меншу кількість компаній, готових заходити до українських портів.
Україна вже переживала подібне у 2022 році. Після початку повномасштабного вторгнення російська блокада портів спричинила стрибок світових цін на продовольство й підвищила ризик гострої продовольчої нестачі приблизно для 70 млн людей.
Тоді міжнародне посередництво дозволило запустити Чорноморську зернову ініціативу. Після її розпаду Україна змогла частково відновити перевезення самостійно, витіснивши російський флот із північно-західної частини Чорного моря та створивши власний морський коридор.
Саме цей успіх тепер намагаються зламати ударами по торговельних суднах. На відміну від класичної блокади, де військові кораблі фізично перекривають вихід із порту, сучасну блокаду можна створити ракетами, дронами, мінами й постійною загрозою атаки.
Україна водночас веде власну кампанію проти російського морського трафіку. Її сили систематично атакували танкери та вантажні судна, пов’язані з російськими енергетичними й військовими ланцюгами, а також практично знищили значну частину російського річково-морського танкерного флоту в Азовському морі.
Особливо відчутним наслідком цих операцій стало посилення ізоляції окупованого Криму, де постачання пального й інших ресурсів дедалі сильніше залежить від вразливих морських та сухопутних маршрутів.
12 серпня українські сили завдали нового масштабного удару по Новоросійську — одному з головних російських портів Чорного моря та важливому центру експорту зерна й енергоносіїв. Використовувалися реактивні дрони, ракети й безпілотні морські системи.
У місті було пошкоджено портову інфраструктуру, причали та позиції протиповітряної оборони. Місцева влада повідомила про трьох загиблих, серед яких восьмирічна дитина, десятки пошкоджених будинків і перебої з водопостачанням.
Так Чорне море дедалі більше перетворюється на простір взаємного економічного виснаження. Росія намагається перекрити українське зерно, Україна — зробити дорожчими та небезпечнішими російський нафтовий, вантажний і військовий трафік.
Однак повної симетрії тут немає. Значна частина суден, які заходять до українських портів, перевозить зерно та інші цивільні вантажі для міжнародного ринку. Українські удари переважно спрямовані на російські судна та інфраструктуру, пов’язані з обходом санкцій, енергетичним експортом і фінансуванням воєнної економіки.
Саме тому боротьба навколо Одеси порушує ширше питання свободи судноплавства. Сучасна світова торгівля побудована на припущенні, що цивільне судно може перетинати міжнародні морські маршрути без систематичної загрози бути атакованим лише через те, що воно зайшло до порту воюючої держави.
Цей принцип слабшає не лише в Чорному морі. Безпілотники, протикорабельні ракети та морські міни дедалі частіше використовуються для порушення торгівлі в Червоному морі, Перській затоці та біля критично важливих проток.
Розвиток дешевої високоточної зброї змінює баланс між нападником і торговельним флотом. Щоб паралізувати маршрут, більше не потрібна велика океанська ескадра. Невелика кількість далекобійних дронів може створити ризик, достатній для того, щоб страхові компанії та перевізники самі скоротили рух.
Для України ця трансформація особливо небезпечна через структуру її економіки. Зерно — це важкий і відносно дешевий вантаж, який економічно вигідно перевозити насамперед морем. Заміна великого балкера десятками потягів або тисячами вантажівок різко збільшує логістичну вартість.
Якщо порти Одеси залишатимуться майже закритими, мільйони тонн нового врожаю накопичуватимуться всередині країни. Внутрішні ціни падатимуть, елеватори переповнюватимуться, а фермери втрачати гроші, необхідні для пального, зарплат, кредитів і наступної посівної.
Наслідок може з’явитися на світовому ринку двічі. Спочатку — через скорочення експорту зерна цього року. Потім — через менший урожай наступного сезону, якщо українські господарства не матимуть коштів засіяти поля.
Саме тому битва за цивільні кораблі біля Одеси — це не периферійний епізод війни. Вона поєднує фронт, аграрний сектор, страхування, міжнародне право, продовольчу безпеку й одну з базових систем глобалізації — вільний рух товарів морем.
Для моряків ця велика геополітика має простіший вимір. Блессон Себастьян після загибелі Golden Leo отримав опіки першого ступеня й вирішив більше не виходити в море. Його висновок коротший за будь-яку стратегію: гроші не можуть бути дорожчими за життя.
Якщо таких рішень ставатиме більше, блокада працюватиме навіть без фізичного перекриття портів. І тоді справжньою ціллю ударів виявиться не окремий зерновоз, а сама впевненість світу в тому, що море залишається дорогою, а не полем бою.
