Війна в Україні дедалі частіше вимірюється не кілометрами фронту, а кількістю ночей, коли люди прокидаються від вибухів. Ракети й дрони летять на Одесу, Київ і Харків, українські безпілотники досягають російських міст, а географія небезпеки продовжує розширюватися.
На цьому тлі Папа Лев у неділю знову закликав до припинення війни. Перед молитвою «Ангел Господній» він говорив про зростання кількості загиблих і поранених серед мирного населення, окремо наголосивши на дітях, які стають жертвами ударів.
Понтифік закликав дотримуватися міжнародного гуманітарного права і припинити атаки на цивільні цілі. Його формула стосується обох сторін — України та Росії, — хоча людська ціна війни залишається різко нерівною.
Як відзначає Дейком, саме ця асиметрія робить нинішню гуманітарну риторику особливо складною. Цивільні гинуть по обидва боки кордону, але переважна більшість підтверджених жертв припадає на Україну — країну, проти якої Росія у 2022 році розпочала повномасштабне вторгнення.
За майже чотири з половиною роки війни кількість підтверджених загиблих цивільних перевищила 16 тисяч. Реальна цифра може бути значно вищою, особливо на окупованих територіях і в містах, де повний масштаб втрат неможливо встановити.
У першій половині 2026 року ситуація знову погіршилася. Кількість загиблих і поранених цивільних в Україні зросла більш ніж на третину порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Однією з головних причин стало різке збільшення кількості атак безпілотників.
Це принципова зміна характеру війни. Дрони, які колись сприймалися переважно як тактичний інструмент фронту, стали зброєю стратегічної глибини. Вони дозволяють атакувати міста, промислові об’єкти, порти й енергетику за сотні й тисячі кілометрів від лінії бойових дій.
У ніч перед новим зверненням Папи Росія знову атакувала Одесу. Пошкоджень зазнав морський порт, у місті були поранені щонайменше вісім людей. Для Одеси такі удари давно мають подвійне значення: це водночас атака на велике місто і на критичний вузол українського експорту.
Україна, своєю чергою, дедалі активніше переносить дронову кампанію на територію Росії. Того самого дня російська влада повідомила про п’ятьох загиблих після атаки безпілотників у Бєлгороді.
Ці епізоди демонструють нову фазу війни, у якій поняття тилу поступово втрачає попередній зміст. Міста, розташовані далеко від фронту, стають частиною бойового простору, а цивільне населення дедалі частіше опиняється поруч із військовими, логістичними або промисловими цілями.
І Україна, і Росія заявляють, що не атакують цивільних навмисно. Але сучасна повітряна війна створює іншу проблему: навіть удар, спрямований на військовий чи промисловий об’єкт, може мати наслідки для житлових кварталів через падіння уламків, роботу ППО, похибки наведення або сам масштаб атаки.
Особливо гостро це проявляється під час масованих ударів. Коли десятки ракет, дронів і хибних цілей одночасно входять у повітряний простір, система протиповітряної оборони змушена працювати над містами. Навіть успішне перехоплення не означає відсутності небезпеки на землі.
Саме тому заклик Папи до захисту цивільних звучить не як абстрактна моральна формула. Він стосується центральної проблеми цієї фази війни: технології збільшили дальність і точність ударів, але не усунули людської вразливості.
Навпаки, дедалі доступніші далекобійні системи розширюють кількість потенційних цілей. Електростанції, порти, нафтобази, залізничні вузли й оборонні підприємства часто розташовані всередині або поруч із великими містами. Військова географія дедалі сильніше накладається на цивільну.
Для Ватикану це створює делікатну дипломатичну рамку. Католицька церква традиційно говорить універсальною мовою захисту людського життя, не розподіляючи співчуття за паспортом. Але у війні, що почалася з вторгнення однієї держави на територію іншої, така універсальність неминуче стикається з питанням відповідальності.
Формула «припинити удари з обох сторін» може бути гуманітарно зрозумілою, але політично вона не скасовує походження війни. Україна веде бойові дії в умовах російської окупації частини своєї території, тоді як Росія продовжує систематичні ракетні та дронові атаки по українських містах.
Водночас розширення українських ударів углиб Росії створює для Києва власну моральну й стратегічну межу. Чим масштабнішою стає кампанія проти російської промисловості та логістики, тим важливішими стають точність вибору цілей і мінімізація ризику для цивільних.
Саме тут міжнародне гуманітарне право залишається важливішим за політичну риторику. Воно не забороняє атакувати військові об’єкти лише тому, що вони розташовані поблизу цивільних районів, але вимагає розрізняти військові й цивільні цілі, оцінювати пропорційність удару та вживати заходів для зменшення шкоди мирному населенню.
Проблема полягає в тому, що технологічна логіка війни рухається у протилежному напрямку. Дрони дешевшають, їх стає більше, дальність зростає, а сторони дедалі активніше шукають слабкі точки не тільки на фронті, а й у тилових системах противника.
Тому кількість цивільних жертв може зростати навіть без формального рішення зробити населення основною ціллю. Чим ширшою стає зона війни, тим більше людей опиняються всередині її логістики.
Заклик Папи Лева важливий саме в цьому контексті. Він не пропонує механізму завершення війни і не вирішує питання територій, безпеки чи відповідальності. Але він повертає дискусію до критерію, який легко губиться між картами наступів і статистикою ракет: що відбувається з людьми, які не приймають військових рішень.
Після років бойових дій ця проблема лише посилюється. Земний фронт може рухатися повільно, але повітряна війна розширюється. Дрони летять далі, ракети стають масовішими, а міста дедалі частіше живуть у режимі постійної готовності до удару.
Саме тому головна гуманітарна загроза нинішньої фази полягає не лише в продовженні війни. Вона в тому, що війна поступово перестає мати чітке місце.
Коли фронт може прийти до людини через нічну вібрацію телефону, вибух над будинком або уламки дрона за сотні кілометрів від бойових позицій, захист цивільного населення стає не периферійним питанням конфлікту.
Він стає одним із головних критеріїв того, наскільки далеко ця війна ще здатна зайти.
