Переговори Владіміра Путіна з представниками адміністрації Дональда Трампа тривали понад чотири години, підкреслюючи вагу ставки: завершення війни в Україні, яку у Вашингтоні прагнуть оформити як дипломатичний тріумф, а в Кремлі — як легалізацію військових здобутків. Мирний план став ареною, де перетинаються інтереси Москви, США, Європи та Києва.
Напередодні зустрічі Путін різко посилив риторику, пообіцявши Європі «швидку поразку» у випадку прямої війни та відкинувши європейські контр-пропозиції як «абсолютно неприйнятні». Такий фон чітко показує: Кремль зайшов у переговори не як рівний партнер, а як гравець, що демонстративно грає з позиції сили, спираючись на просування фронту і втому Заходу від війни.
Сам формат зустрічі — невелика делегація, участь Кушнера, присутність ключових кремлівських переговорників — свідчить, що Вашингтон і Москва тестують рамки можливої великої угоди. Стів Віткофф публічно говорить про прагнення «закінчити війну», однак зміст мирного плану, витік якого спричинив скандал, демонструє зовсім інше: йдеться про замороження конфлікту на умовах Росії.
Початковий пакет із 28 пунктів фактично дублював російські вимоги: заборона вступу України до НАТО, визнання контролю Росії над приблизно п’ятою частиною української території, обмеження української армії. Це не мирний план, а сценарій керованої залежності, де Київ перетворюється на демілітаризовану буферну зону між НАТО і Кремлем, позбавлену реального суверенітету.
Після жорсткої реакції Києва та європейських столиць США були змушені погодитися на «оновлену і доопрацьовану рамку», яку зараз намагаються продати як компромісну. Однак ключові російські вимоги — заборона НАТО, контроль над Донбасом, закріплення окупації Криму, Запоріжжя та Херсона — залишаються в центрі торгу. Будь-який мирний план, що враховує їх, неминуче міститиме елемент територіальних поступок.
Україна, зі свого боку, відкрито заявляє: такий підхід є неприйнятним. Володимир Зеленський, виступаючи в Дубліні, прямо попередив про ризик «ігор за спиною України» й наголосив, що рішення мають бути чесними і прозорими. Для Києва мирний план, який фіксує нинішню лінію фронту, — це не завершення війни, а пауза перед новою, причому в гірших стартових умовах.
Парадокс ситуації в тому, що Вашингтон намагається одночасно тиснути на Київ і демонструвати розуміння його побоювань. Трамп публічно говорить, що «є хороший шанс домовитися», і озвучує масштаб жертв — до тридцяти тисяч убитих і поранених щомісяця. Однак за цими цифрами стоїть політична логіка: для Білих дому мирний план — спосіб зняти з порядку денного конфлікт, який виснажує ресурси та увагу США.
Європа ж, навпаки, бачить у «швидкому мирі» значні ризики. Якщо мирний план закріпить російський контроль над Донбасом, Кримом, Херсоном і Запоріжжям, а також гарантує Росії, що Україна ніколи не увійде до НАТО, це радикально змінить безпекову архітектуру континенту. Фактично ЄС отримає уздовж своїх кордонів реваншистську державу, яку винагородили за агресію й відкрили шлях до повернення у формат G8.
Члени російської делегації на чолі з президентом Володимиром Путіним беруть участь у зустрічі зі спеціальним посланцем президента США Дональда Трампа Стівом Віткоффом і зятем Джаредом Кушнером у Кремлі в Москві, Росія, 2 грудня 2025 року — Олександр Казаков/Sputnik
Ці побоювання уже втілились у конкретні дії: європейські держави запропонували власний контр-проєкт мирного плану, намагаючись розмити найбільш небезпечні для Києва формулювання. Однак Путін публічно звинуватив Європу в «стороні війни» і заявив, що їхні ініціативи спрямовані лише на блокування зусиль США. Тобто Кремль намагається вклинити клин між Вашингтоном та європейськими столицями.
Додатковим елементом тиску стали погрози Путіна «відрізати Україну від моря» у відповідь на атаки морських дронів по «тіньовому флоту» в Чорному морі. Це вже стратегічний рівень шантажу, який виходить за межі суто фронтової ситуації. Перекриття доступу до Чорного моря означало б удар по українській економіці й глобальних продовольчих ринках, а також створило б новий важіль у руках Кремля в торгу за мирний план.
Ключовий зміст нинішнього моменту — це боротьба за рамку майбутнього порядку. Москва формулює мирний план як закріплення результатів «спеціальної операції», Вашингтон прагне показати виборцям завершення «найкровопролитнішого конфлікту в Європі», Європа намагається не допустити повторення Мюнхена у новому форматі. Україна ж наполягає: війна в Україні — це не лише її проблема, а й тест для глобальної системи безпеки.
Російські вимоги — юридична гарантія, що Україна ніколи не вступить до НАТО, стеля для чисельності Збройних сил, формальне визнання контролю над Донбасом, Кримом, Запоріжжям і Херсоном — насправді спрямовані на те, щоб позбавити Україну права на оборону. Такий «мирний план» перетворює країну на напівзалежну територію, відкриту до повторного вторгнення, як тільки у Кремля з’явиться потрібний ресурс.
Саме тому Київ і європейські столиці так наполягають на справжніх безпекових гарантіях. Мова вже йде не лише про гучні декларації, а про довгострокові договори, постійні пакети допомоги, інтеграцію української оборонної промисловості з європейською та чітке юридичне закріплення відповідальності партнерів. Без цього будь-яке припинення вогню ризикує стати лише паузою в імперській кампанії Кремля.
Спеціальний посланець президента США Дональда Трампа Стів Віткофф і зять Джаред Кушнер беруть участь у зустрічі з президентом Росії Володимиром Путіним у Кремлі в Москві, Росія, 2 грудня 2025 року — Олександр Казаков/Sputnik
Путін, своєю чергою, намагається максимізувати ефект від своїх, хоч і обмежених, фронтових успіхів. Публічна демонстрація «взяття Покровська», попри заперечення української армії щодо повного контролю міста, — це приклад того, як інформаційні й військові сигнали працюють на підтримку переговорної позиції. Чим гучніше Кремль заявляє про перемоги, тим більшим здається ризик подальшої ескалації.
У цих умовах роль Віткоффа й Кушнера стає подвійною. Формально вони представляють США і працюють над «оновленим мирним планом», фактично ж їх місія може перетворитися на спробу продати Києву і Європі формулу, значно ближчу до російського бачення. Для України критично важливо не дозволити, щоб мирні ініціативи Вашингтона стали інструментом реалізації кремлівського сценарію.
Сам Зеленський неодноразово наголошував: жодних «задніх кімнат» і угод без участі України бути не може. Його головний страх — не втрата контролю над конкретним містом чи областю, а поява «великої угоди», де війна в Україні стане лише пунктом у ширшому пакеті домовленостей між США та Росією. Тоді мирний план перетвориться на геополітичний контракт, у якому українські інтереси відсунуті на другий план.
У підсумку чотиригодинна зустріч у Кремлі не дала відповіді, чи наблизився світ до реального припинення вогню. Радше навпаки: вона оголила глибину розриву між уявленням Путіна про «мир», у якому Росія отримує Донбас, Крим, контроль над Чорним морем і право блокувати НАТО, та баченням Києва і Європи, які говорять про справедливий мир без територіальних поступок агресору.
Подальші тижні покажуть, чи зможе Україна, спираючись на підтримку Європи й частини американського істеблішменту, утримати червоні лінії. Якщо мирний план буде побудований на кремлівських вимогах, «війна в Україні» стане небезпечним прецедентом для всієї міжнародної системи. Якщо ж Києву вдасться відстояти принципи суверенітету й безпекових гарантій, нинішній дипломатичний марафон може стати початком справжнього, а не удаваного миру.
Президент Росії Володимир Путін, представник президента Кирило Дмитрієв та радник з питань зовнішньої політики Юрій Ушаков беруть участь у зустрічі зі спеціальним представником президента США Дональда Трампа Стівом Віткоффом та зятем Джаредом Кушнером у К — Крістіна Корміліцина/Sputnik
