Олександр, 38-річний зварювальник із Нижнього Новгорода, якого мобілізували влітку 2023 року, ще не забув відчуття холодної землі під ногами. Він пам’ятає, як у серпні, під час копання траншей біля Куп’янська, почув глухий вибух і впав. Коли оглянувся, то побачив лише уламки своїх чобіт.
«Перші хвилини після вибуху були розмитими. Потім з'явився біль, який я не забуду ніколи», — згадує він, сидячи в санаторії «Русь», де лікар підганяє його новий протез. Тепер, стоячи на штучній нозі, Олександр сприймає кожен день як перемогу. Але повернення до нормального життя дається непросто.
Як повідомляє газета "Дейком", історія Олександра є частиною масштабної кризи, з якою стикається Росія через тривалу війну. Тисячі солдатів, як він, повертаються додому не лише з фізичними травмами, але й з психологічними, що часто залишаються непомітними.
Бійцю Дімі з Курська, якому осколки спини паралізувало ноги, зробили гідромасаж у санаторії «Русь». Нанна Хайтманн
Ветерани плавають у басейні санаторію "Русь". Нанна Хайтманн
Кількість постраждалих росте: статистика, яку не можна ігнорувати
За підрахунками незалежних медіа, таких як Mediazona та Meduza, у війні було важко поранено понад 300 тисяч російських солдатів. Точні дані залишаються засекреченими, але масштаби проблеми стають очевидними навіть через офіційні заяви. У 2023 році Міністерство праці Росії визнало, що країна потребує рекордної кількості — 70 тисяч протезів щорічно. Це включає не лише ветеранів, а й цивільних осіб.
Проте Олександр і його побратими відчувають, що не всі отримують належну допомогу. «Пів року я провів у лікарнях, поки нарешті отримав протез», — розповідає він. Санаторій «Русь», один із небагатьох центрів, що спеціалізується на реабілітації, залишається перевантаженим.
«У нас тут змішаний контингент, — розповідає протезист Юрій Погорєлов. — Є ветерани Афганістану, Чечні, а тепер і України. Але кількість пацієнтів зростає, і ресурси обмежені».
Туба (справа) ділить кімнату в санаторії «Русь» з ветераном війни в Афганістані. Нанна Хайтманн
Погорєлов Юрій Олександрович виготовляє новий протез у санаторії "Русь". Наприкінці минулого року Москва підрахувала, що росіянам знадобляться рекордні 70 000 протезів кінцівок на рік, що є різким збільшенням. Нанна Хайтманн
Психологічні травми: тінь війни
«Травми війни не обмежуються фізичними каліцтвами», — каже Олена Хамаганова, психолог санаторію. Вона працює з ветеранами, які часто приїжджають із безсонням, спалахами агресії та відчуттям постійної небезпеки. «Багато хто не може спати ночами, реагує на кожен гучний звук. Ми вчимо їх спочатку дихати, потім довіряти», — пояснює вона.
Туба, 34-річний кулеметник із Курської області, зізнається, що двічі намагався звернутися до психолога, але розчарувався. «Мені потрібен міцний сон і здоровий розум, щоб повернутися на фронт, — каже він. — Але терапія здається марною». Його мрія — відновити поранену руку та повернутися до побратимів.
Як повідомляє "Дейком", проблема ускладнюється відсутністю системного підходу до психологічної реабілітації. У Росії бракує спеціалістів, які мають досвід роботи з посттравматичним стресовим розладом. Деякі, як Светлана Артем’єва, намагаються створити програми підготовки, але це лише перші кроки.
Солдат, якого мобілізували минулого року, проходив лікування в санаторії «Русь», де близько 10 відсотків відвідувачів брали участь у тому, що Кремль називає своєю «Спеціальною військовою операцією» в Україні. Нанна Хайтманн
Олександру, який втратив ногу внаслідок підриву на шахті в Україні, Юрій Погорєлов відкоригував протез у санаторії «Русь» під Москвою в листопаді Нанна Хайтманн
Стигматизація та соціальна ізоляція
Повернення додому для багатьох ветеранів стає випробуванням не лише через травми, але й через відчуття відторгнення. «У поїздах жінки бояться їхати в одному купе з ветеранами, які поводяться неадекватно, часто через алкоголь», — розповідає одна з пасажирок на маршруті Ростов-Москва.
Та попри це, деякі ветерани відзначають, що ставлення до них змінилося у порівнянні з війнами в Афганістані та Чечні. «Тоді ми поверталися, ніби нас не існувало, — згадує В’ячеслав, батько Олександра, який воював в Афганістані. — Тепер нас більше підтримують, принаймні на словах».
Проте реальна підтримка залишається обмеженою. Після двох тижнів у санаторії ветерани не можуть повернутися туди протягом року. Поза цими стінами вони часто залишаються сам-на-сам зі своїми проблемами.
Воїн, який воює в Україні, лікується від поранень, отриманих на війні в Чечні. Нанна Хайтманн
Олександр пробує щойно підігнаний протез. Нанна Хайтманн
Життя після війни: тривале відновлення
У той час як на телевізійних екранах ветеранів часто показують як героїв, їхнє повсякденне життя далеке від ідеалізованих образів. Олександр працює 12-годинні зміни, стоячи на протезі, хоча лікарі рекомендують ампутантам обмежувати навантаження. «Я вдячний за те, що залишився живий», — каже він, але визнає, що його життя більше ніколи не буде таким, як раніше.
Для багатьох ветеранів, як і для Олександра, кожен день стає боротьбою. Не лише за фізичне відновлення, але й за повернення до суспільства, яке не завжди готове прийняти їх такими, якими вони стали після війни.
Вид з боку санаторію «Русь». Нанна Хайтманн
