У київській авіаційній аудиторії, де згадували Олега Антонова, прозвучала теза, що ще рік тому здавалася табуйованою: Україна відкриває експорт зброї. Для влади це не «торгівля війною», а спосіб профінансувати власну оборону.
Чотири роки повномасштабної війни перетворили оборонну промисловість на мережу стартапів і цехів: асоціації оцінюють понад тисячу виробників озброєнь і техніки, здебільшого приватних і малих.
Виробники навчилися випускати нові системи швидше, ніж держава встигає їх купувати: держзакупівлі гальмують бюрократія, ліміти витрат і прибутковості, а капітал потрібен «вчора» — на масштабування й R&D у військових технологіях.
За попереднім аналізом «Дейком», логіка «контрольованого експорту» виросла з дисбалансу між потужностями та бюджетом: у 2026 році планують 10 експортних центрів у Європі, щоб продавати надлишок і повертати гроші у виробництво.
Президент озвучив і політичний сенс цієї формули: «Європейська безпека будується на технологіях і дронах». Українські дрони та спеціалісти, за задумом, мають стати частиною нової архітектури стримування.
Що саме хочуть купувати? Виробники кажуть: українські дрони, а також системи електронної боротьби, які глушать канал керування і змушують БпЛА «осліпнути» у небі. Це вже не екзотика, а базова потреба армій.
Найгарячіші запити — на морські дрони, FPV-дрони для скидів, перехоплювачі та фіброоптичні дрони, керування яких важко заглушити. Усе це — продукт фронтового «зворотного зв’язку», де помилка коштує життя.
Київ паралельно виводить виробництво назовні. Зеленський заявив, що з лютого стартує виробництво українських БпЛА в Німеччині, а у Британії спільні лінії вже працюють. Це зменшує ризики логістики й атак по заводах.
Для Європи така кооперація лягає в історичний тренд зростання оборонних витрат і попиту на defence tech. Союзники хочуть не лише «залізо», а й український досвід адаптації — від тактики до швидких циклів модернізації.
В українській моделі важливо, що експорт зброї подається як «надлишок»: спочатку потреби фронту, потім — зовнішній ринок. Ще восени 2025 року Зеленський доручав запустити обмежений експорт у листопаді як керований механізм.
Гроші тут не абстракція. У бюджеті-2025 на вітчизняні дрони заклали 775 млрд грн (близько $18 млрд), і частину суми підсилюють союзники. Експорт має стати ще одним джерелом, менш залежним від політики донорів.
Однак «експортний контроль» — ключове слово. Ліцензії, кінцевий користувач, заборона реекспорту, комплаєнс із санкціями проти Росії — усе це стане тестом на державну спроможність, а не лише на інженерну майстерність.
Саме тут з’являється ESG — не як модний ярлик, а як фільтр грошей. 30 грудня 2025 року Єврокомісія окремо пояснила: рамка сталих фінансів ЄС сумісна з інвестиціями в оборону, але вимагає оцінки «в кожному випадку» і належної доброчесності.
Паралельно ЄС уточнив правила для «сталих» бенчмарків: Делегований регламент (ЄС) 2025/1775 оновлює визначення забороненої зброї, а застосування має стартувати з 30 червня 2026 року. Для компаній це означає: фінансування можливе, але «червоні лінії» чіткіші.
Дискусія вже докотилася до парламентів. У Британії наприкінці січня 2026 року окремо обговорювали, як ESG-вимоги можуть ускладнювати кредитування оборонних SME — і чи не суперечить це нацбезпеці та економічній стійкості.
Для українських виробників це практична математика: щоб зайти в «європейські гроші», потрібні прозорі ланцюги постачання, антикорупційні процедури, аудит, контроль матеріалів подвійного призначення — інакше ризик репутації перекриє перевагу «бойової сертифікації».
Європейським замовникам важливо й інше: інтеграція. Експортні центри — це не просто продаж, а навчання, сервіс, оновлення ПЗ, кіберзахист, сумісність із натівськими протоколами. Хто забезпечить «післяпродаж», той і виграє тендери.
Капітал під це є. Фінансові ринки фіксують приплив інвестицій у європейські AI та оборонні стартапи, а defence tech стає одним із драйверів венчуру — на тлі переозброєння континенту. Україна може вбудуватися в цей потік як постачальник рішень.
Сам фронт підказує, чому попит такий гострий: дрони стали головним інструментом ударів, а смуга до 20 км по обидва боки лінії зіткнення перетворюється на «kill zone». Це нова логіка війни, яку Європа не може ігнорувати.
Та разом із попитом зростає ризик витоку технологій і «гонки протидії»: ворог вчиться так само швидко. Українським компаніям доведеться захищати IP, обмежувати передачу критичних модулів і тримати темп оновлень, щоб не продавати «вчорашній день».
У цій точці доречна ретроспектива: раніше «Дейком» писав про те, як заборона експорту водночас захищає фронт і стримує ринок Європи.
А в матеріалі про старт обмеженого експорту (30 жовтня 2025 року) редакція зауважувала: ключове — не «дозволити продавати», а побудувати правила, які повертають експортну виручку у виробництво для армії.
На горизонті 2026-го ставка зрозуміла: перетворити воєнні інновації на довгий промисловий цикл, де експорт зброї не виснажує фронт, а фінансує його. Якщо «G» у ESG — управління — буде сильним, Україна отримає не разовий продаж, а місце в європейській оборонній екосистемі.
