Найджел Фараж заявив, що відкидає плани Британії розмістити британські війська в Україні після завершення війни. Лідер Reform UK публічно поставив під сумнів реалістичність ініціативи уряду та назвав її політичною декларацією без належної підготовки.
Фараж виступив у день, коли Велика Британія та Франція підписали декларацію намірів щодо розгортання миротворчі війська в Україні у разі мирної угода з Росією. Сам факт документа став приводом для відкритого спору про межі можливого для Лондона.
Критикуючи Кір Стармер, Фараж звинуватив прем’єра у спробі пообіцяти «сучасну версію British Army of the Rhine». Він порівняв ідею з тривалою присутністю британських сил у Німеччині після Другої світової, натякаючи: ресурсів для такого формату немає.
Фараж уперся в практичне питання, повторюючи формулу “boots on the ground”. У його трактуванні проблема не в самому принципі, а в можливостях: «які чоботи і яке спорядження». Він прямо поставив під сумнів, чи є в країни достатньо людей і техніки.
Володимир Зеленський, Еммануель Макрон і Кір Стармер тиснуть один одному руки після підписання декларації про розгортання сил після припинення вогню в Україні, 6 січня 2026 року — Людовік Марін
На його думку, Британія могла б витримати лише коротку присутність — приблизно шість або вісім тижнів. Але якщо мова про довге розгортання з постійною інфраструктурою, то, як він сказав, «забудьте». Інакше кажучи, він не вірить у тривалу місію.
Фараж підкреслив, що він «не пацифіст», але не готовий підтримати план без чіткої стратегія виходу. Його позиція зводиться до базової вимоги: пояснити, як і коли місія завершиться, які будуть критерії успіху і хто нестиме відповідальність за ризики.
Він також поставив умову — вищі оборонні витрати. Для нього питання не абстрактне: якщо держава обіцяє військове зобов’язання, вона має профінансувати спроможності. Без цього, за логікою Фаража, уряд обіцяє те, чого фізично не може виконати.
Другою умовою Фаража стала ширша міжнародна участь. Він дав зрозуміти, що не вважає правильним, коли основний тягар несуть кілька країн. У його риториці звучало: більше союзників — більше шансів на реалістичний формат і менше ризиків для Лондона.
Коли його запитали, чи є сценарій, за якого він погодився б на присутність, Фараж відповів: так, у форматі міжнародної місії. Але він обмежив це рамкою: ротація і короткий термін, без перетворення на постійний гарнізон у післявоєнна Україна.
Його формула «time-restricted and on rotation» означає: участь можлива лише як часово обмежений цикл, із заміною підрозділів, а не як безстрокове зобов’язання. У цьому він бачить компроміс між підтримкою України та реальними можливостями британської армії.
Водночас Фараж сказав, що за нинішніх обставин не вірить, що план добре продуманий. Він назвав його недостатньо пропрацьованим і таким, що не дає відповідей на ключові питання. Це прямий удар по урядовій комунікації, яка робить акцент на рішучості.
Окремо він поскаржився на нестачу внеску інших країн, зокрема озвучив тезу, що Німеччина не пошле нікого. У його інтонації це було не стільки докором Берліну, скільки аргументом проти дисбалансу: якщо партнерів мало, ризики концентруються.
Він згадав і Джорджу Мелоні, описавши її поведінку іронічно, як символ того, що частина Європи не готова вкладатися на рівні гучних обіцянок. Такі репліки підсилюють головний меседж: план має сенс лише як спільний, а не як демонстративний.
Фараж також додав саркастичну ремарку про позицію США, передаючи її як відсторонене «ну, вперед, хлопці». Тут він фактично натякнув, що Вашингтон підтримує словами, але не обов’язково бере на себе симетричні ризики в питанні британські війська.
Президент Трамп в Овальному кабінеті з віцепрезидентом Джей Ді Венсом та державним секретарем Марко Рубіо в середу — Даг Міллс
Для внутрішньої політики Британії це важливо через те, що опитування ставлять Фаража серед потенційних фаворитів майбутнього виборчого циклу. Його відмова підтримати план уряду перетворюється на маркер: він прагне виглядати тверезим менеджером ресурсів.
Його аргументація побудована на дефіциті спроможностей і вимогах до прозорості рішень. Він не заперечує саму ідею стримування, але ставить рамку: спочатку ресурси, потім мандат, потім союзники, і лише після цього — будь-яке розгортання.
Паралельно Кір Стармер відповів, що парламент Великої Британії голосуватиме за будь-яке розміщення, перш ніж воно відбудеться. Це переводить дискусію з рівня політичних заяв у площину процедури, де уряд мусить показати цифри, терміни й юридичну базу.
Стармер також пообіцяв надати додаткові деталі найближчим часом. Це виглядає як спроба зняти головний докір Фаража — відсутність плану. Але будь-які деталі автоматично відкривають уряд до критики за слабкі місця, особливо щодо тривалості місії.
Прем’єр наголосив, що продовжить переконувати інших союзників долучатися. В логіці уряду це ключ: чим ширша коаліція, тим надійніший сигнал стримування. В логіці Фаража — чим ширша коаліція, тим меншою є потреба Лондона брати надмірний ризик.
Матеріал також підкреслює, що Фараж останніми місяцями посилив риторику проти Кремля. Це важливе тло: його позиція щодо миротворців не подається як симпатія до Росії, а як сумнів у спроможності Британії виконати обіцяне без провалу.
Попри це, він не вперше висловлює скепсис щодо військової присутності, пов’язаної з Україна. Раніше він критикував навіть ідею тренувань українських військових британцями, вважаючи, що це ризик втягування. Тепер він масштабував цю логіку до теми миротворців.
У підсумку суперечка навколо декларація намірів із Франція показує розлам між політичною волею і військовою реальністю. Для уряду головне — демонструвати лідерство, для Фаража — не обіцяти те, що може розсипатися під першою ж кризою.
Головний виклик уперед — перетворити гасла на виконуваний дизайн місії: хто командує, що робить контингент, де межі мандата, як працює постачання, що буде тригером виходу. Без цього будь-яка розмова про “boots on the ground” лишатиметься політикою, а не планом.
Для України ставка очевидна: гарантії після війни мають бути не символічними, а практичними. Для Британії ставка інша: не спалити власні ресурси й довіру союзників провалом. І саме тому дискусія Фаража зі Стармером — це не про слова, а про межі реальної сили.
