Зустріч Володимира Зеленського та Роберта Фіцо в Єревані 4 травня стала подією, яка виходить за межі протокольної дипломатії. Вона позначає спробу переосмислення відносин між Україною та Словаччиною — країною, чия позиція в Європейському Союзі останніми роками виглядала суперечливою.
Переговори відбулися на полях саміту Європейської політичної спільноти — майданчика, що дедалі більше перетворюється на неформальний центр ухвалення рішень для континенту. Саме тут країни Європи погоджують політичні сигнали, які згодом набувають інституційної форми в Брюсселі.
Ключовий результат зустрічі — підтвердження підтримки Словаччиною євроінтеграції України. На тлі попередніх обережних заяв Братислави це виглядає як помітний зсув. Йдеться не лише про декларацію, а про готовність брати участь у процесі — від політичного супроводу до практичної взаємодії.
Як показує попередній аналіз «Дейком», саме такі точкові зміни позицій окремих держав формують критичну масу для руху України до ЄС. Інтеграція не відбувається одномоментно — вона складається з подібних рішень, ухвалених у двосторонніх форматах.
Окремим сигналом стало домовлення про підготовку взаємних візитів до Києва та Братислави. Це означає перехід від ситуативного діалогу до системної співпраці. Планування міжурядової комісії також вказує на намір перевести політичні домовленості у практичну площину — економіку, енергетику, інфраструктуру.
Важливо, що ця динаміка розгортається на тлі складної внутрішньополітичної ситуації у Словаччині. Позиція уряду Фіцо традиційно балансувала між європейською солідарністю та прагматичними інтересами, зокрема в питаннях енергетики та відносин із Росією. Саме тому підтримка євроінтеграції України набуває особливої ваги — вона свідчить про переоцінку стратегічних ризиків.
Саміт у Єревані загалом продемонстрував консолідацію європейських лідерів довкола українського питання. Участь ключових фігур — від керівництва ЄС до прем’єрів провідних держав — підкреслює, що тема України залишається центральною для європейської політики безпеки.
На цьому тлі заява Зеленського про можливу відсутність військової техніки на російському параді 9 травня виглядає не лише інформаційним жестом, а й елементом ширшої комунікаційної стратегії. Вона спрямована на демонстрацію виснаження російського військового потенціалу та зміну сприйняття війни в міжнародному середовищі.
Зустріч із Фіцо вписується у цю логіку. Україна послідовно працює з кожною країною ЄС окремо, вибудовуючи мережу підтримки, яка з часом стає незворотною. У цьому процесі важливі не лише великі держави, а й середні та менші гравці, здатні впливати на консенсус усередині Союзу.
Підсумок єреванських переговорів не варто переоцінювати, але й недооцінювати його було б помилкою. Це приклад того, як дипломатія поступово змінює політичну географію Європи. І саме такі кроки, позбавлені гучних декларацій, зрештою визначають швидкість і глибину європейської інтеграції України.
