У США з’явився законопроєкт від сенатора Ліндсі Грема, який обіцяє стати «найжорсткішим пакетом» санкцій проти Російської Федерації за всі часи.
Однак уважне прочитання умов демонструє, що впровадження таких заходів із 500-відсотковими тарифами на будь-які нафтопродукти або газ, що походять із РФ, фактично означатиме оголошення торговельної війни майже всьому світу.
Серед імпортерів російської енергії – не лише Китай та Індія, але й Туреччина, ЄС, Японія, Південна Корея та навіть США, що змушує замислитися над політичною доцільністю таких обмежень.
У проєкті закону прямо вказано: якщо уряд Росії не погодиться на «добросовісні переговори» задля довгострокового миру з Україною, то на нього мають бути накладені всі санкції, дозволені американським законодавством.
Оскільки США вже застосували заборону на імпорт російської нафти, зрідженого газу та вугілля, а також обмежили діяльність низки банків РФ у SWIFT, нові заходи покликані «посилити тиск на Кремль».
Проте введення 500-відсоткового митного тарифу практично паралізує торгівлю не тільки з Москвою, а й з партнерами США, які продовжують купувати російську енергію – від ЄС до Бразилії.
Європейський Союз докладає зусиль для зменшення залежності від російської нафти, але минулоріч його імпорт склав близько $23 млрд.
Ця сума перевищила фінансову допомогу, яку ЄС надав Україні. Торгова війна з Брюсселем і його країнами-членами означатиме самонанесення удару по американському експорту технологій і сільгосппродукції. Невипадково сенатор Грем вже пропонує «виключення» для тих, хто надає військову та економічну допомогу Києву.
Натомість повне блокування імпорту з ЄС ставить під загрозу робочі місця у США та призведе до зростання цін на пальне на американському ринку.
Після підписання закону про заборону російського урану США продовжують видавати винятки до 2028 року, оскільки потребують близько 12 % поставок з РФ для власних АЕС. Чи накладе американський уряд «500 % тариф» сам на себе?
Припинення імпорту російського урану без альтернативи означить збитки для атомної генерації в США. Інший приклад – Індія, яка закуповує другу за величиною частку російської нафти, або Туреччина й Південна Корея, які імпортують російське вугілля та СПГ. Відмова від цих постачань без відповідної заміни поставить під удар їхні енергетичні баланси.
