Європейський парламент розпочинає гарячі дискусії щодо можливості повного припинення імпорту російського газу вже в 2026 році, а не в запланованому 2027-му.
Головний доповідач від «Зелених», фінський депутат Вілле Нінністьо, аргументує свою пропозицію необхідністю жорсткішого рішення для захисту енергетичної безпеки ЄС на тлі економічної рецесії, подвійних цін на електроенергію та відновлення російської агресії. Він наголошує, що парламент має максимально посилити законодавство, аби зафіксувати чіткі терміни і виключити будь-які відтермінування.
За три роки після повномасштабного вторгнення в Україну ЄС вже скоротив поставки російського газу трубопроводами на дві третини та заборонив імпорт морського вугілля й нафти.
Водночас, через високу вартість зрідженого газу в Європі досі купують великі обсяги LNG. Багато компаній та політиків відчувають тиск, оскільки інвестиції в альтернативні джерела енергії потребують часу, а промислове виробництво страждає від нестабільності. За словами Нінністьо, дедлайн 2027 року може виявитися занадто віддаленим для підтримки економічного зростання та збереження робочих місць.
Паралельно європейський законопроєкт передбачає поступове розірвання довгострокових контрактів на постачання російського газу починаючи з поточного року.
ЄК зобов’язується переглянути всі угоди, а національні столиці мають подати плани дій: як вони забезпечать власну енергетичну незалежність, за якими термінами та інструментами. Проте Нінністьо вважає, що ці строки потрібно прискорити, а до сфери заборони варто додати й російську нафту, встановивши для неї обов’язкову фазу виходу не пізніше 2027 року.
Підготовка проєкту нового регламенту супроводжується побоюваннями щодо можливих позовів зі сторони російських енерговиробників. Депутати знають, що компанії можуть звернутися до міжнародних арбітражів за компенсаціями через розрив контрактів. Тому Нінністьо наголосив: парламент перевірить юридичну базу, щоб уникнути надмірних судових наслідків для європейських постачальників та енергокомпаній, які потрапили б у складну ситуацію через форс-мажорні обставини.
На шляху до ухвалення законопроєкту стоїть узгодження позицій усіх політичних груп у Європарламенті і компроміс із державами-членами. Уже визначено, що Угорщина та Словаччина, які досі суттєво залежать від російських енергоносіїв, будуть категорично проти. Вони не мають права вето на текст закону, але можуть заблокувати інші ініціативи в ЄС у відповідь. Нінністьо визнає: без обговорення фінансових інструментів на підтримку цих країн посилення санкцій може виявитися проблематичним.
Зважаючи на це, депутат готовий вести перемовини з усіма, включно з умовно «проросійськими» фракціями, щоб домовитися про фонди для модернізації інфраструктури, диверсифікації постачань та стимулювання інвестицій у відновлювані джерела енергії. За його словами, питання енергетичної незалежності має стати питанням європейської солідарності, а не розглядатися як внутрішньополітична суперечка.
Ініціатива ЄП спрямована також на посилення моніторингу обсягів газу, що все ще надходить через трубопроводи, і накладання автоматичних штрафів на порушників. Кожна країна-член має надавати щоквартальний звіт про реальні та плановані обсяги імпорту, а європейські антимонопольні органи — гарантувати, що ринок не буде спотворюватися за рахунок дешевих обсягів з Кремля. Це має знизити ризик прихованого використання російського газу під виглядом азербайджанського або казахстанського.
Нині тривають інтенсивні консультації в комітеті з енергетики ЄП. Згідно з регламентом, остаточний текст має з’явитися до початку осені, після чого розпочнеться формальне узгодження з Радою ЄС і Єврокомісією. Нінністьо розраховує, що вже в жовтні–листопаді закон може бути прийнятий і вступити в дію з початку 2026 року. Це створить мотивацію для швидкої реалізації альтернативних маршрутів постачання, нарощування потужностей СПГ-терміналів та розвитку водневих проєктів.
Таким чином, Європарламент підтверджує свій намір бути рішучим гравцем у сфері енергетичної безпеки, демонструючи, що відмова від російських енергоресурсів — не лише політична декларація, а конкретний план з жорсткими термінами та готовністю вносити зміни в середньостроковій перспективі. Успіх цієї ініціативи стане лакмусовим папірцем для здатності ЄС мобілізуватися перед зовнішніми загрозами та забезпечити енергетичну стабільність для всієї спільноти.
