Кремль назвав останні масовані удари по Україні ознакою «нової парадигми» війни. У цій формулі більше політики, ніж військової новизни: Москва знову намагається подати власну ескалацію як вимушену реакцію, а не як продовження системної кампанії проти українських міст.
Дмитро Пєсков заявив, що війна нібито перейшла в інший режим через «нелюдські акти терору», які Кремль приписує українським військовим. Йдеться про російську версію удару по гуртожитку в окупованій частині Луганщини, де Москва заявляє про загибель 21 людини.
Україна заперечує удар по цивільному гуртожитку й наполягає, що ціллю був командний центр безпілотників у районі Старобільська. Саме навколо цієї суперечки Кремль тепер вибудовує політичне виправдання нових атак по Києву, Дніпру, Харкову й енергетичній інфраструктурі.
За оцінкою Дейком, слово «парадигма» в риториці Кремля працює як ширма. Воно має створити враження стратегічного перелому, хоча на практиці Росія робить те саме, що й раніше: запускає дрони, ракети й балістику, виснажує ППО та намагається зламати цивільну витримку України.
Для внутрішньої російської аудиторії така мова потрібна, щоб пояснити, чому війна триває п’ятий рік і чому Україна дедалі частіше дістає російський тил. Кремль пропонує просту рамку: Росія не застрягла в довгій війні, а нібито переходить до нового етапу через дії Києва.
Це класична конструкція російської воєнної пропаганди. Спершу обирається подія, доступ до якої контролює окупаційна влада. Потім вона насичується моральним обуренням. Після цього під неї підводяться удари по Україні, а відповідальність за ескалацію перекладається на жертву агресії.
Небезпека цієї риторики в тому, що вона розмиває межу між реальним розслідуванням і політичним дозволом на нове насильство. Там, де немає незалежної перевірки, Кремль швидко створює готову історію: хто винен, чому Росія «відповідає» і чому нові руйнування треба сприймати як неминучість.
На практиці російська «відповідь» знову вдарила по цивільному простору. Після нічної атаки зростала кількість загиблих і поранених, у Дніпрі серед жертв були діти, у Києві постраждали житлові будинки й міська інфраструктура. Це погано узгоджується з мовою точкової військової відплати.
Масовані удари мають іншу логіку. Росія прагне створити постійний тиск на українське небо, змусити ППО працювати без пауз, витрачати дефіцитні перехоплювачі й тримати населення в режимі нічної тривоги. Це війна не лише проти об’єктів, а проти здатності суспільства відновлюватися.
Саме тому формула Пєскова про «нову парадигму» звучить як підготовка до продовження ударів. Вона не пояснює завершену дію, а відкриває простір для наступних атак. Кремль ніби заздалегідь повідомляє: тепер будь-яку інтенсивність можна буде назвати частиною нового етапу.
Окрема деталь — заява про призупинення мирного процесу. Вона поєднується з твердженням, що контакти Росії та США щодо України тривають. Це подвійний сигнал: Москва демонструє жорсткість на полі бою, але не закриває каналів, через які може торгуватися про умови, темп і політичну рамку майбутніх переговорів.
Для України така позиція Кремля означає, що воєнний і дипломатичний тиск ітимуть паралельно. Росія атакує міста, говорить про «терор» із боку Києва, оголошує мирний процес замороженим, але залишає контакти зі США як інструмент впливу на ширшу політичну гру.
Це також спроба впливати на партнерів України. Москва хоче, щоб кожен український удар по російських військових вузлах або окупованих територіях сприймався Заходом як ризик нової російської ескалації. Так Кремль намагається перетворити страх перед відповіддю на обмежувач української оборони.
Такий підхід особливо важливий на тлі потреби України в Patriot, перехоплювачах і ширшій антибалістичній обороні. Якщо Росія нарощує масовані атаки, а Захід вагається з постачанням, Кремль отримує саме той простір, який йому потрібен: більше часу для ударів і більше шансів виснажити український захист.
Водночас слова Пєскова показують слабкість російської позиції. Коли держава, що почала повномасштабне вторгнення, змушена постійно доводити, що вона лише «відповідає», це означає: їй потрібне моральне прикриття для дій, які самі по собі виглядають як продовження агресії.
Україна не може дозволити Кремлю закріпити цю рамку. Удар по військовому командному центру, якщо він справді був ціллю, не може автоматично ставати виправданням для атак по житлових кварталах. А російська заява про «нову парадигму» не скасовує факту, що саме Росія перенесла війну на українську територію.
Насправді новою є не парадигма, а масштаб повітряного виснаження. Росія поєднує сотні безпілотників, десятки ракет, балістику й гіперзвукові засоби, щоб знайти слабке місце в українській обороні. Але стратегічна мета лишається старою: змусити Україну платити за спротив життям цивільних і руйнуванням міст.
Тому відповідь має бути не лише військовою, а й політичною. Україні потрібні системи ППО, далекобійні засоби проти інфраструктури війни, стабільна підтримка союзників і чітка міжнародна мова, яка не дозволить Москві називати агресію «відповіддю».
Кремль може змінювати слова, але не сутність своєї війни. «Нова парадигма» Пєскова — це спроба надати старій тактиці нового звучання. За нею стоять ті самі дрони, ті самі ракети, ті самі спроби зламати Україну страхом і виснаженням. І саме тому цю формулу треба читати не як опис реальності, а як попередження про наступну хвилю.
