Торговельна угода між Європейським Союзом та адміністрацією Дональда Трампа викликала хвилю критики. На перший погляд, вона виглядає як низка односторонніх поступок Вашингтону без помітних перемог для ЄС. Однак детальний аналіз свідчить: Брюссель обрав стратегію «дешевих подарунків», уникаючи найболючіших змін.
Одним із показових прикладів став омар. Угода передбачає продовження нульових мит на його імпорт із США, закріплених ще у 2020 році. Для американського штату Мен це політична перемога — індустрія омарів має потужних лобістів у Конгресі. Для ЄС же це мінімальні витрати, адже економічно і політично ця галузь у Європі майже незначна.
Угода включає й інші поступки. Брюссель пообіцяв закупити $750 мільярдів американської енергії протягом трьох років та сприяти інвестиціям у компанії та технології зі США. Водночас ці суми — радше прогноз можливих контрактів, ніж жорстке зобов’язання. ЄС не може змусити приватний бізнес купувати американський газ чи нафту, якщо це економічно невигідно.
Вашингтон прагнув зняти європейські обмеження на імпорт яловичини, вирощеної з гормонами, та курятини, обробленої кислотними розчинами. Це питання вкрай чутливе для країн ЄС, зокрема Франції та Бельгії, де аграрний сектор має сильний політичний вплив. Брюссель твердо відмовився змінювати санітарні норми, залишивши діючі бар’єри.
Така тактика дозволила ЄС уникнути масштабних поступок у сфері сільського господарства, замінивши їх символічними «жертвами» на кшталт омарів чи м’яса бізона, виробництво якого у Європі мінімальне. Як зазначають експерти, у Брюсселі цим можуть бути задоволені, адже стратегічно важливі ринки залишилися захищеними.
Виробнича лінія на заводі Mercedes-Benz у Німеччині — Флоріан Віганд
Водночас ЄС погодився знизити мита на американські промислові товари та автомобілі до нуля. Це відкриває шлях для зростання конкуренції з боку США, але й знімає загрозу ще жорсткіших тарифів — наприклад, 27,5% на європейські авто чи до 200% на фармацевтичну продукцію. Поки що ці обіцянки Вашингтона не втілені у повному обсязі, і невизначеність зберігається.
Ще одним важливим пунктом стала відмова від запровадження так званих «плат за мережеве використання» для великих технологічних компаній, таких як Netflix чи YouTube. США розраховували на пом’якшення цифрового регулювання, але ключові норми, зокрема щодо модерації контенту, залишилися без змін.
ЄС також тимчасово призупинив запровадження власного пакета заходів у відповідь та продовжив дію нульових тарифів на омарів після 31 липня — у розпал сезону вилову. Це дало змогу американським постачальникам упевненіше планувати експорт на європейський ринок, хоча значна частина імпорту омарів до ЄС і надалі надходить із Канади, яка має з Брюсселем угоду про вільну торгівлю.
Попри досягнуті компроміси, угода ще не остаточна — спільна офіційна заява сторін не оприлюднена, і переговори тривають. Це означає, що окремі положення можуть змінитися, а окремі поступки — зникнути.
З економічної точки зору, ЄС обрав стратегію мінімізації втрат, поступаючись там, де це не загрожує внутрішнім ринкам, і зберігаючи жорсткі бар’єри там, де ставки високі. Політично ж це виглядає як готовність до співпраці зі США без відмови від ключових регуляційних принципів.
Для Вашингтона омари та енергетичні контракти — це яскраві медійні перемоги, які можна подати як успіхи у зміцненні американського експорту. Для Брюсселя — це спосіб уникнути поступок у стратегічних сферах, водночас підтримуючи відносини з ключовим торговельним партнером.
Якщо угода буде підписана у нинішньому вигляді, вона може стати прикладом того, як дипломатія та гнучке мислення дозволяють балансувати між політичними вимогами і економічними інтересами. Омари, курятина та яловичина у цьому випадку — не просто товари, а індикатори того, наскільки тонко ЄС уміє грати у складній грі міжнародної торгівлі.
