Марк Рубіо – ім’я, яке раніше асоціювалося з жорсткою позицією стосовно авторитарних лідерів, тепер стало синонімом суперечливого курсу зовнішньої політики Вашингтона. Ставши держсекретарем у другій адміністрації Дональда Трампа, він опинився на перехресті власних принципів і вимог нового політичного середовища. Хоча ще вчора Рубіо засуджував Володимира Путіна за «криваві» операції в Грузії та Україні, сьогодні він змушений сідати з ним за стіл переговорів, щоби досягти хоча б проміжного компромісу. Що стало поштовхом до такої метаморфози та які наслідки матиме подібна розстановка сил для війни в Україні? Зрештою, чи можна говорити про успішне врегулювання конфліктів, коли одна зі сторін – Росія – досі продовжує демонструвати амбіції глобального масштабу?
Від риторики осуду до позиції держсекретаря
На посаді сенатора Марк Рубіо був відомий своєю безкомпромісною критикою світових диктаторів. Його виступи в Конгресі Сполучених Штатів Америки неодноразово супроводжувалися закликами посилити санкції проти Росії, зупинити «криваві плани» Володимира Путіна та підтримати країни Східної Європи, зокрема Україну, у протистоянні з Москвою. За його ж власними словами, «неможливо вести дипломатію з тим, хто діє, наче варвар і несе загрозу для глобальної стабільності».
Однак зміна політичної ролі призвела до зміни обставин. Коли Дональд Трамп вдруге виграв президентські вибори й запросив Рубіо обійняти посаду держсекретаря, багато хто в Вашингтоні поставився до цієї пропозиції скептично. Одні вважали, що Рубіо не зможе працювати в тісному контакті з президентом, який не приховував свого бажання «помиритися» з Кремлем. Інші припускали, що колишній сенатор зможе вплинути на Білий дім, перешкодивши надмірним поступкам Москві.
Проте вже перші кроки Рубіо на посаді чітко продемонстрували: він принаймні намагається знайти золоту середину між власними ідеалами та новими завданнями. Його підтримка України залишилася очевидною у публічних виступах, де він згадував «історичний опір українців» і «моральний обов’язок» США постачати озброєння Києву доти, доки це потрібно. Втім, паралельно Рубіо заявляв про необхідність перевірити, «чи серйозно налаштована Росія на справжнє врегулювання конфлікту».
Після того, як Росія вторглася в Україну на початку 2022 року, пан Рубіо закликав адміністрацію Байдена сказати, «що ми будемо підтримувати їх, доки вони бажають воювати». Тайлер Хікс
Військовослужбовець 148-ї окремої Житомирської артилерійської бригади ЗСУ в п'ятницю веде вогонь з гаубиці по російських об'єктах у Дніпровському районі. Тайлер Хікс
Дилема мирних переговорів: чи можливий компроміс?
З огляду на затяжну війну в Україні та масштабні втрати з обох боків, Трамп і Росія (точніше, їхнє політичне керівництво) прагнуть хоча б прощупати ґрунт для можливого компромісу. Адміністрація Трампа явно бажає забезпечити для себе політичну перемогу: припинити кривавий конфлікт, витрати на який зростають, та водночас отримати важелі впливу на глобальній арені.
З іншого боку, Кремль на чолі з Володимиром Путіним шукає способи послабити міжнародні санкції проти Росії та виправдати власні дії в Україні перед внутрішньою аудиторією. «Мирні переговори» для Москви можуть стати приводом для того, щоби зберегти за собою частину окупованих територій і водночас досягти певних економічних послаблень.
Незважаючи на те, що Трамп доручив Марку Рубіо взяти участь у перемовинах, держсекретар наголошує: остаточне слово завжди залишається за президентом, а Україна повинна брати безпосередню участь у будь-яких доленосних обговореннях. Утім, перша зустріч Рубіо з російською делегацією, яка відбулася в Ер-Ріяді, уже спричинила хвилю критики в Європі. Там побачили у зусиллях Білого дому ризик «домовлятися за спинами українців».
Дипломатія США офіційно стверджує, що без Києва жодних домовленостей бути не може. Водночас слова Рубіо про необхідність «певних поступок з обох сторін» викликали занепокоєння у прибічників жорсткої лінії. Вони запитують: чи не стане «компроміс» прикриттям для того, щоб легітимізувати російські територіальні захоплення?
Минуле vs сучасні реалії: тягар попередніх заяв
Для самого Рубіо ситуація ускладнюється тим, що його політична кар’єра буквально будувалася на жорсткому протистоянні диктатурі. У 2017 році, ще будучи сенатором, він запитував у тодішнього кандидата на посаду держсекретаря Рекса Тіллерсона: «Чи вважаєте ви Володимира Путіна військовим злочинцем?» Така постановка запитання аж ніяк не сприяла «перезавантаженню відносин» із Москвою, на чому наполягав Дональд Трамп.
Пізніше Рубіо прямо говорив про «військові злочини» Росії у Сирії та в Україні, а також «руки Кремля, забруднені кров’ю опонентів Путіна». Тепер, перебуваючи по той бік дипломатичного столу, йому доводиться виявляти гнучкість. І це ще м’яко кажучи, адже мирні переговори з «ворогом номер один» потребують тонкої політичної стратегії.
Скептики сумніваються, чи можна взагалі довіряти Москві в умовах, коли війна в Україні триває, а жертв серед мирного населення дедалі більшає. Сам Рубіо неодноразово заявляв, що «Росію не можна недооцінювати» і що «вона сприймає будь-який прояв доброї волі за слабкість». Утім, тепер він і сам змушений іти на контакт із лідерами держави, які, на його ж думку, спричинили одну з наймасштабніших гуманітарних катастроф у Європі за останні десятиліття.
Цього тижня держсекретар Марко Рубіо разом із офіційними особами США Майклом Уолцем і Стівом Віткоффом зустрілися з офіційними особами Росії. Пан Рубіо якось схвально відгукнувся про те, що Володимир Путін може бути скинутий або вбитий. Фото басейну Евелін Хокштайн
Моральна чіткість і реальні виклики
Одне з ключових понять, яке Марк Рубіо використовував у своїй попередній політичній риториці, – це «моральна чіткість». Він наголошував, що Сполучені Штати Америки завжди мають виступати з позиції сили й обстоювати демократичні принципи. Однак практика свідчить: коли йдеться про великі геополітичні інтереси, навіть найпринциповіші діячі часом ідуть на компроміси.
Це не означає, що Рубіо відмовляється від власних цінностей чи перетворився на «маріонетку» Трампа. Навпаки, як відзначають деякі експерти з міжнародних відносин, він може намагатися «стримувати» найрадикальніші ініціативи Білого дому та водночас захищати реальні інтереси України за столом переговорів. Питання в тому, де проходить межа між розумним компромісом і поступками, що можуть зашкодити національній безпеці США та європейському майбутньому України.
Згадаймо досвід попередніх дипломатичних місій: Джон Керрі домовлявся з Іраном, Білл Клінтон через своїх посланців спілкувався з лідером Сербії Слободаном Мілошевичем, а Майк Помпео підписав угоду з талібами. У кожному з цих випадків домовленості укладалися з очевидними «ворогами», утім, мета переговорів була локалізованою – припинити конфлікт або зупинити поширення ядерної загрози. Сьогодні ж Трамп і Росія прагнуть набути зовсім іншої ваги: нормалізувати відносини Вашингтон і Москва, які вже перебували на межі відкритої конфронтації.
Київський фактор: голос України у мирних перемовинах
Для України будь-які рішення, ухвалені без її безпосередньої участі, можуть стати фатальними. Особливо болісним може виявитися сценарій, коли Захід, утомлений від затяжного конфлікту, вирішить “пожертвувати” окремими територіями чи інтересами Києва. Рубіо стверджує, що Україна залишатиметься одним із ключових учасників переговорного процесу, та наголошує на спільній позиції: «Нічого про Україну без України».
Разом з тим, українське суспільство має підстави сумніватися: чи збереже глава американської дипломатії достатньо впливу, щоб гарантувати цей принцип на практиці? Адже сам Дональд Трамп заявляв, що війна в Україні начебто “провокується” діями Києва та що президент Володимир Зеленський буцімто «не має підтримки власного народу». Ця риторика перегукується із наративами, які постійно лунають із Кремля.
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що Росія не піде на територіальні поступки, виключивши можливість повернення захоплених земель. Джером Делей/Associated Press
Геополітична шахівниця: що далі?
Якщо розглядати це питання в ширшому контексті міжнародних відносин, то мирні переговори між Росією та США з фокусом на війну в Україні – лише один із багатьох пазлів геополітичної картини. Ізраїль, Саудівська Аравія, Китай – усі ці держави уважно спостерігають, куди хилитиметься «діалог». Адже результат домовленостей може кардинально змінити розстановку сил у світі.
- Якщо Рубіо вдасться отримати від Москви реальні поступки, такі як виведення російських військ з окупованих територій або хоча б гарантії безпеки для прикордонних регіонів, це дасть шанс на нову фазу у врегулюванні конфліктів.
- Утім, якщо компроміс виявиться формальним і Росія збереже свої загарбані території де-факто, Україна залишиться у підвішеному стані. При цьому західні лідери, імовірно, почнуть шукати шляхи, як зняти або послабити санкції проти Росії, що посилить вплив Кремля на регіон.
У кінцевому підсумку, саме баланс між бажанням Дональда Трампа продемонструвати успішний «миротворчий» хід та переконаннями Марка Рубіо, який колись називав Путіна «кривавим», визначить результат. А от чи буде цей результат вигідний Україні – поки що відкрите питання.
Інноваційні підходи чи традиційна гра у поступки?
Інтрига полягає ще й у тому, що адміністрація Трампа намагається мислити нестандартно, хай інколи й суперечливо. Деякі аналітики припускають: Рубіо може спробувати діяти «позасистемно», пропонуючи Путіну водночас і «пряник» (зняття окремих санкцій), і «батіг» (загрозу ще жорсткіших обмежень та ізоляції, якщо Росія не виконає попередні умови).
Це схоже на ризиковану стратегію, яка поки що не дає зрозумілих результатів. З одного боку, Москва на словах начебто зацікавлена в мирних переговорах, але фактично не демонструє готовності до суттєвих поступок. З іншого – Вашингтон хоче уникнути надто тривалої конфронтації, що б’є по світовій економіці та стабільності.
Боєць десантно-штурмового батальйону «Шквал» готується до штурму наступаючих російських військових. Тайлер Хікс
Бійці десантно-штурмового батальйону «Шквал» збираються перед операцією. Тайлер Хікс
Перспективи для України: погляд у майбутнє
Найскладніше у цій геополітичній грі – те, що Україна стає своєрідним розмінним козирем у руках великих держав. Війна в Україні триває вже кілька років, і фінансова, військова та гуманітарна допомога, яку надають США та європейські союзники, є критично важливою для збереження української незалежності.
Що станеться, якщо Трамп і Росія досягнуть угоди, яка заплющить очі на російські «здобутки»? Чи отримає тоді Київ достатньо міжнародної підтримки, аби продовжити опір, або ж західні уряди будуть схиляти українців до «прискореної» угоди з Кремлем?
Марк Рубіо, як ніхто інший, має розуміти, що вплив США у Східній Європі залежить від здатності Вашингтона зберегти обличчя і не зрадити тих цінностей, які він сам проголошував: демократію, суверенітет, права людини. Будь-яка «угода з дияволом», де поступками стане територіальна цілісність України, фактично підважує багаторічну позицію Сполучених Штатів Америки щодо непорушності кордонів і загрожує основам євроатлантичної безпеки.
Що говорить сам Рубіо?
Наразі держсекретар залишається вірним риториці про «обережний оптимізм». Після зустрічі з російськими представниками в Саудівській Аравії він сказав, що США хочуть «протестувати», наскільки Москва справді готова до припинення війни в Україні. Він визнає можливість подальшого загострення, якщо переговори проваляться, тому наголошує на важливості чітких «червоних ліній».
Тим не менш, багато спостерігачів відзначають: жорстких вимог, озвучених раніше, не чути так голосно, як тоді, коли Рубіо сидів у Сенаті. Очевидно, що атмосфера «овального кабінету» і пряма залежність від політичної волі президента накладають свої обмеження.
Між рядками: хто виграє від «нової дружби»?
Можна припустити, що адміністрація Трампа бачить у відносинах із Росією потенційний важіль стримування Китаю, який дедалі впевненіше претендує на роль світового лідера. Якщо Вашингтон і Москва об’єднаються бодай тактично, це зможе сформувати нову конфігурацію сил у глобальному протистоянні.
Водночас для Кремля зближення зі США – можливість позбутися принаймні частини міжнародної ізоляції та відкрити нові ринки для російських енергоресурсів. «Дипломатія США» у цьому разі стає інструментом великої геополітичної гри, де гравців більше, ніж здається на перший погляд, а інтереси різняться залежно від того, хто сидить за столом і хто читає між рядками.
Делегація США, включаючи держсекретаря Марко Рубіо, сидить другий зліва, зустрічається з представниками Москви, включаючи російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова (праворуч), у Саудівській Аравії у вівторок. Фото басейну Евелін Хокштайн
Підсумки: складний баланс між принципами й прагматикою
Отже, дилема Марка Рубіо не зводиться лише до простого вибору «проти» чи «за» Володимира Путіна. Як держсекретар, він одночасно відповідає і за безпеку Сполучених Штатів Америки, і за дотримання проголошених принципів демократії, і за репутацію на міжнародній арені, і за конкретні домовленості, що можуть змінити хід війни в Україні.
Чи вдасться йому зберегти моральну чіткість та забезпечити підтримку Києва, водночас задовольнивши прагнення Білого дому до «нової дружби» з Москвою? Відповідь залежить не лише від одного політика, а й від множини факторів: позиції європейських союзників, дій української влади, економічної ситуації в США, реакції Путіна на поступки.
Немає сумнівів, що найближчі місяці стануть випробуванням для Марка Рубіо на міцність принципів. Уже зараз чимало експертів припускають, що він може стати черговим держсекретарем, який «зламається» під тиском Білого дому. Утім, якщо він зможе трансформувати свій попередній досвід з критики Кремля в ефективну політичну стратегію, що принесе реальний результат для України, це відкриє нову главу у відносинах між Росією та США.
Поки що перед нами більше запитань, ніж відповідей. Наприклад, чи готова Росія піти на значні поступки, щоб зняти санкції проти Росії? Чи продовжуватиме Кремль вдавати із себе зацікавленого в мирі, паралельно зміцнюючи військові позиції на фронті? Чи не стануть «мирні переговори» прикриттям для розподілу сфер впливу, де Україна просто втратить можливість контролювати свою долю?
Військовослужбовець артилерійського розрахунку спецпідрозділу Нацполіції веде вогонь з гаубиці Д-30 по російських військах на передовій у Запорізькій області, Україна, 11 січня 2025 року. Stringer через газету Дейком
І найголовніше: наскільки принциповим виявиться Рубіо, коли з’явиться спокуса підписати швидку угоду й оголосити «історичну перемогу»?
Світова спільнота, Київ, а також критики з обох боків океану уважно спостерігають за розвитком подій. Сьогодні Марк Рубіо – ключова фігура в дипломатичній грі, яка може визначити контури глобальної безпеки на роки вперед. Якщо він знайде баланс між власними переконаннями та вимогами адміністрації Трампа, зможе захистити інтереси України та посилити позицію Сполучених Штатів Америки на геополітичній арені. Якщо ж ні – ризикує увійти в історію як держсекретар, котрий «переграв самого себе», залишивши по собі ще більший хаос у міжнародних відносинах.
Одне зрозуміло напевно: війна в Україні, незалежно від її подальшого перебігу, стане вирішальним екзаменом для «дипломатії США». Історія судитиме як Марка Рубіо, так і Дональда Трампа не лише за тим, які угоди вони укладуть, а й за тим, яких людських жертв можна було уникнути завдяки (або ж попри) ці домовленості.
Далі слово за дипломатом, якого ще вчора називали «надто прямолінійним» і «занадто радикальним» у протистоянні з Путіним. Сьогодні він відповідальний за переговори з лідером, якого колись відкрито називав «монстром». Парадокс сучасної політики полягає в тому, що інколи саме такі рішучі й емоційні діячі можуть досягти несподіваних результатів. Час покаже, чи стане Марк Рубіо державним мужем, який поверне мир в Україну, чи його ім’я поповнить список тих, хто відступив від власних принципів заради політичної доцільності.
У будь-якому випадку, реальні висновки можна буде зробити лише після завершення цієї історичної партії в геополітичні шахи. А поки що – всі ми, спостерігачі, журналісти, дипломати й особливо громадяни України – затамовуємо подих в очікуванні наступного ходу.
Українські війська на Донбасі. Тайлер Хікс
