У Гаазі зараз вирішується не лише доля окремого посадовця, а й питання, чи здатен Міжнародний кримінальний суд утримати довіру до себе в момент, коли сам став об’єктом атак. Історія навколо прокурора МКС Каріма Хана вже давно вийшла за межі внутрішнього дисциплінарного спору. Вона перетворилася на тест для всієї архітектури міжнародного права.
Формально приводом став конфіденційний звіт суддівської панелі, про який повідомили західні медіа: судді, переглянувши матеріали розслідування ООН, дійшли висновку, що доказів недостатньо для встановлення проступку за високим юридичним стандартом. Але це не дорівнює простому політичному “виправдано”, як це поспішили подати частина коментаторів. Саме тому шлях уперед для МУС залишається незрозумілим.
Ключове тут — розрив між двома оцінками одного й того самого масиву фактів. За повідомленнями про зміст документів, розслідування OIOS ООН вбачало фактичну основу для тверджень про неконсенсуальний сексуальний контакт, тоді як призначена Асамблеєю держав-учасниць панель суддів розкритикувала методологію цього розслідування, вказавши на невирішені суперечності, значну частку непрямих свідчень і неможливість дійти висновку поза розумним сумнівом.
За оцінкою редакції Дейком, головна новина тут не в тому, “винен” чи “не винен” Карім Хан у публічному сенсі, а в тому, що МУС не зміг створити процедуру, яка одночасно була б переконливою для жертви, справедливою для обвинуваченого і зрозумілою для держав-учасниць. Коли інституція глобальної справедливості сама занурюється у процедурний туман, удар припадає не по одній кар’єрі, а по її легітимності.
Хронологія цього кейсу лише підсилює відчуття затяжної нестабільності. Ще 11 листопада 2024 року президентка Асамблеї держав-учасниць оголосила про зовнішнє розслідування щодо ймовірної неналежної поведінки прокурора МКС. 11 грудня 2025 року фактологічний звіт OIOS був отриманий Асамблеєю і негайно переданий зовнішній панелі судових експертів. А 9 березня 2026 року ця панель уже подала власні висновки.
Та навіть після цього ясності не додалося. 23 березня 2026 року президентка Асамблеї держав-учасниць окремо заявила, що дисциплінарний процес “триває і залишається конфіденційним”, а жодних рішень ще не ухвалено. Тобто на інституційному рівні МУС сам визнав: медійні повідомлення про остаточне закриття історії є передчасними, а політичний і правовий простір для подальших дій досі відкритий.
Саме тому справа Каріма Хана стала складнішою за класичний сюжет про репутацію посадовця. У дисциплінарних провадженнях такого рівня поріг доказування може бути надзвичайно високим — аж до стандарту “поза розумним сумнівом”. Це означає, що інституція може не мати достатньої юридичної підстави для санкції, навіть якщо в етичному, кадровому чи управлінському сенсі запитання до її поведінки не зникають.
Цей розрив особливо гострий у справах про сексуальні домагання, сексуальну неналежну поведінку та владну асиметрію на робочому місці. Такі кейси рідко мають просту доказову конструкцію, зате майже завжди мають високу ціну для організації. У випадку МУС ціна ще вища, бо суд не просто роботодавець: він претендує на моральний авторитет у справах про воєнні злочини, злочини проти людяності та безкарність державних еліт.
Операційний вимір кризи не менш важливий. 16 травня 2025 року Хан пішов у відпустку до завершення процесу OIOS, а вже 19 травня офіс повідомив, що управління перебрали його заступники Назхат Шамім Хан і Маме Мандіай Ніанг. Суд наголошував, що робота прокуратури триває “в усіх ситуаціях”, але сама потреба в такому перерозподілі повноважень показала: інституція працює в режимі аварійної стабілізації.
Зовнішній тиск лише поглибив цей стан. 6 лютого 2025 року Дональд Трамп підписав указ про санкції проти МКС, а 13 лютого OFAC офіційно включив Каріма Хана до санкційного списку. Пізніше МКС заявив, що додаткові американські санкції проти суддів і заступників прокурора є спробою підірвати незалежність суду. Інакше кажучи, дисциплінарна криза всередині МУС наклалася на геополітичну атаку ззовні.
За даними AP, наслідки санкцій США виявилися не символічними, а функціональними: вони вдарили по банківських рахунках, електронній комунікації та співпраці з частиною підрядників і правозахисних структур, а отже — по самій здатності МУС рухати розслідування далі. Коли в такій ситуації головний прокурор ще й перебуває під внутрішнім дисциплінарним розглядом, суд неминуче входить у фазу подвійної вразливості.
І тут справа знову повертається до Асамблеї держав-учасниць. Саме вона є органом управлінського нагляду за Міжнародним кримінальним судом, а до Римського статуту нині входять 125 держав. Асамблея також може шляхом таємного голосування ухвалювати рішення про усунення прокурора з посади. Отже, попереду — не лише юридичне зважування звітів, а й політичний вибір самих держав, наскільки далеко вони готові зайти.
Саме тому теза про “розчищений шлях” для повернення Хана виглядає передчасною. Навіть якщо бюро Асамблеї зрештою не побачить підстав для серйозного дисциплінарного стягнення, сама історія вже змінила МУС. Вона оголила слабкі місця внутрішньої підзвітності, конфіденційності, захисту скаржників і прозорості процедури — тобто ті вузли, які міжнародне право зазвичай вимагає розплутувати від інших, а не від себе.
Для України ця історія теж не є периферійною. МУС залишається одним із ключових міжнародних майданчиків, де документуються та переслідуються найтяжчі злочини, зокрема пов’язані з російською агресією. Якщо довіра до прокурорського офісу буде підточена або керівництво суду загрузне у тривалому внутрішньому конфлікті, це позначиться не лише на Гаазі як символі, а й на темпі та переконливості всієї системи міжнародної кримінальної юстиції.
У підсумку кейс Каріма Хана — це не просто питання про одного прокурора МКС і не тільки історія про можливі сексуальні домагання чи сексуальну неналежну поведінку. Це питання про те, чи зможе Міжнародний кримінальний суд вийти з кризи так, щоб зберегти і незалежність суду, і довіру до процедури. Бо для інституції, яка судить за найтяжчі міжнародні злочини, брак остаточної відповіді інколи небезпечніший за будь-який вирок.
