Протягом усього конфлікту в Газі прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу постійно наголошував, що для остаточної перемоги над ХАМАС необхіден ще один «вирішальний удар». У квітні 2024 року він обіцяв досягти цієї мети, захопивши Рафа, а потім у березні 2025 року розпочав чергову кампанію. Однак і вона не призвела до знищення угруповання.
Новий план — узяти під контроль Газу ще раз — виглядає як повернення до вже випробуваного й неефективного сценарію. Ізраїльські війська вже входили в місто раніше, але були змушені відійти, недооцінивши здатність ХАМАС до партизанської війни. Це підкреслює, що стратегічна мета знищити угруповання на 100% є недосяжною у сучасних реаліях.
Армія виснажена, резервісти втрачають мотивацію
Операція в Газі стала найдовшою інтенсивною військовою кампанією в історії Ізраїлю. За інформацією з відкритих джерел, запаси боєприпасів і техніки вичерпуються, все менше резервістів з'являються на службу, а кількість самогубств серед звільнених військових зростає. У цих умовах черговий наступ може не тільки не принести успіху, а й загрожувати колапсом бойового потенціалу армії.
Генерали вже неодноразово висловлювали незгоду з подальшим просуванням. Вони вважають, що ХАМАС вже ослаблений настільки, що не становить стратегічної загрози. Втім, уряд Нетаньягу надає перевагу тиску з боку ультраправих союзників, які вимагають повної ліквідації угруповання.
Нетаньягу, як і раніше, діє не стільки з військової доцільності, скільки заради збереження політичної влади. Його стратегія дозволяє уникнути загострення внутрішньополітичної кризи та утримати коаліцію до осені, коли парламент повернеться до роботи. Фактично — це гра на час.
Ці дії, однак, викликають обурення серед родин заручників. Вони побоюються, що розширення воєнної кампанії призведе до загибелі їхніх рідних. Аргумент полягає в тому, що кожен новий наступ підвищує ризик для заручників і зменшує шанси на перемовини.
Постконфліктне врегулювання залишається туманним
Незважаючи на гучні заяви, уряд Ізраїлю так і не представив чіткий план майбутнього управління Газою. Нетаньягу лише натякнув, що «передасть» територію «арабським силам», не пояснивши, які саме держави маються на увазі, на яких умовах і за яким мандатом.
Арабські країни, включно з Єгиптом, чітко дали зрозуміти: жодна участь у врегулюванні неможлива без мирного процесу, ініційованого Палестинською адміністрацією. Утім, Ізраїль заявив, що не дозволить ПА управляти анклавом. Таким чином, будь-яке міжнародне залучення стає практично неможливим.
Постійне розширення операції в Газі дедалі більше віддаляє Ізраїль від підтримки навіть традиційних союзників. Вашингтон вже неодноразово висловлював стурбованість гуманітарною катастрофою, яка охопила анклав. Попри це, Нетаньягу продовжує діяти всупереч рекомендаціям і навіть проти порад власного військового керівництва.
Це створює ризик політичної ізоляції Ізраїлю на міжнародній арені та підриває перспективи будь-якого довготривалого врегулювання конфлікту.
Спроба повторного захоплення Гази свідчить не стільки про стратегічну далекоглядність, скільки про політичну вразливість уряду Нетаньягу. У той час як армія виснажена, заручники залишаються в небезпеці, а гуманітарна катастрофа в Газі поглиблюється, прем’єр продовжує курс на військове вирішення, яке вже неодноразово демонструвало свою неефективність.
Час покаже, чи дійсно це фінальний етап війни, чи лише черговий виток затяжного конфлікту без реального плану врегулювання.
