.jpg)
Росія розпочала 26 липня балістичним ударом по Києву, а протягом дня перенесла повітряні атаки на міста півночі, сходу й півдня України. Загинули щонайменше шестеро людей, десятки дістали поранення. Серед убитих — дев’ятирічна дитина та працівники, які допомагали постраждалим після попереднього обстрілу.
Нічна хвиля складалася із семи балістичних ракет, однієї керованої авіаційної ракети та 136 безпілотників різних типів. Протиповітряна оборона знищила більшість цілей, однак навіть кількох проривів було достатньо для пожеж, руйнувань і поранень у столиці.
У центральному районі Києва вогонь охопив сьомий і восьмий поверхи багатоповерхівки. Горіли автомобілі, троє людей були поранені. Балістична ракета залишає місту лише хвилини на реагування, тому різниця між перехопленням і влучанням часто визначається не часом евакуації, а наявністю потрібної системи ППО.
За оцінкою Дейком, удари 26 липня показали не просто збільшення кількості повітряних цілей. Москва вибудовує багатошарову кампанію, у якій балістика перевантажує найцінніші комплекси захисту, дрони виснажують мобільні групи, а денні атаки не дозволяють містам повернутися до нормального ритму після ночі.
Найбільше цивільних постраждало в Чернігові. Російський безпілотник влучив у супермаркет, де загинули двоє людей, зокрема дев’ятирічна дівчинка. Ще 25 осіб зазнали поранень. Удар припав на час, коли торговельний об’єкт був відкритий і всередині перебували відвідувачі.
Супермаркет не є випадковою декорацією війни. Це місце щоденної концентрації людей, транспортних потоків і комунальних служб. Влучання в такий об’єкт майже гарантовано створює масові цивільні наслідки, незалежно від того, як російське командування формулює призначення атаки.
У Харкові російський апарат ударив по житловій забудові. Одна людина загинула, медичної допомоги потребували 16 постраждалих. Пошкоджень зазнали будинки й автомобілі, а серед поранених були діти.
Харків живе в особливо небезпечному часовому вимірі. Близькість до російського кордону скорочує попередження до мінімуму, а поєднання ракет, дронів і керованих авіабомб дозволяє Росії змінювати засоби ураження швидше, ніж цивільна інфраструктура встигає адаптуватися.
У Запоріжжі керована авіаційна бомба забрала життя однієї людини й поранила ще шістьох. Такі боєприпаси несуть сотні кілограмів вибухівки та запускаються російською авіацією з відстані, яка ускладнює її перехоплення українськими силами.
Саме авіабомби поступово стають головною загрозою для великих міст поблизу фронту. Їх дешевше виробляти й застосовувати, ніж балістичні ракети, а руйнівна сила дозволяє знищувати житлові будинки, підприємства та укріплення одним влучанням.
У Слов’янську загинули двоє працівників енергетичної компанії. Вони прибули допомагати мешканцям після попереднього удару, коли Росія атакувала знову. Їхня смерть продовжує низку випадків, у яких під вогонь потрапляють ремонтні бригади, медики та рятувальники.
Повторний удар по місцю руйнування створює окрему систему терору. Після першого вибуху туди прямують люди, які відновлюють газ, електрику, зв’язок і витягують поранених. Наступна атака перетворює саму допомогу на смертельний ризик.
Для Росії це має військову логіку виснаження. Якщо аварійні служби не можуть безпечно працювати, наслідки одного влучання зберігаються довше: райони залишаються без енергії, пошкодження накопичуються, а населення втрачає відчуття, що держава здатна швидко повернути базову стабільність.
Напередодні Володимир Зеленський попереджав, що Росія підготувала ракети для нової масштабної атаки. Попередження дозволило привести сили оборони у вищу готовність, але не могло усунути головної проблеми — дефіциту систем, здатних перехоплювати балістику.
Російський залп показує, чому кількість комплексів Patriot і ракет до них стала центральним питанням української оборони. Звичайні зенітні системи можуть ефективно боротися з дронами та частиною крилатих ракет, але проти балістичних цілей потрібні спеціалізовані перехоплювачі.
Москва розраховує не лише на руйнування. Кожна нічна атака змушує Україну витрачати дорогі ракети, розкривати розташування ППО та переміщувати комплекси між столицею, промисловими центрами, портами й прифронтовими регіонами.
У цьому полягає економіка повітряного виснаження. Російський дрон може коштувати в рази дешевше за ракету, якою його збивають. Україна компенсує дисбаланс мобільними групами, засобами радіоелектронної боротьби та дронами-перехоплювачами, але балістика не залишає простору для дешевих рішень.
Одночасний тиск на Київ, Чернігів, Харків і Запоріжжя змушує розподіляти обмежений захист між різними типами загроз. Столиця потребує протиракетної оборони, прикордонні міста — швидкого виявлення дронів, а прифронтові регіони — засобів, здатних відтіснити російську авіацію.
Російська кампанія поступово стирає межу між стратегічним і тактичним ударом. Одна хвиля може одночасно переслідувати кілька цілей: пошкодити військову інфраструктуру, виснажити ППО, зірвати роботу підприємств і підтримувати постійний психологічний тиск на населення.
На окупованій частині Донеччини російська адміністрація заявила про чотирьох загиблих унаслідок української атаки на Горлівку. Пізніше вона повідомила про удар по автомобілю екстреної служби та поранення трьох медиків і ще однієї людини. Незалежного підтвердження цих даних немає.
Повідомлення з окупованої території потребують особливої обережності. Російська влада контролює доступ до місця подій, формує початкову версію та використовує цивільні втрати для виправдання власної кампанії. Водночас будь-які достовірно встановлені жертви серед мирного населення потребують розслідування незалежно від лінії фронту.
Ці епізоди не створюють симетричної картини. Горлівка розташована на українській території, окупованій Росією з 2014 року, тоді як повітряна кампанія проти Києва, Чернігова, Харкова, Запоріжжя та Слов’янська є частиною вторгнення, розпочатого Москвою у лютому 2022-го.
Переважна більшість цивільних жертв цієї війни припадає на Україну. Росія має значно більший арсенал ракет, авіабомб і ударних безпілотників, а її сили систематично атакують країну по всій глибині — від прикордонних громад до столиці й чорноморських портів.
Удари 26 липня також показали, наскільки війна залежить від цивільних професій. Касири, покупці, водії, енергетики, комунальники та медики опинилися в зоні ризику не через участь у бойових діях, а тому, що сучасна повітряна кампанія атакує саму здатність міста функціонувати.
Знищений магазин означає не лише загиблих і поранених. Це втрата робочих місць, пошкоджені мережі, закритий район, додаткове навантаження на лікарні та тривалий страх у людей, які наступного дня знову повинні йти по продукти.
Так само удар по енергетичних працівниках спрямований ширше за окрему бригаду. Він ускладнює відновлення, затримує повернення послуг і змушує компанії витрачати дедалі більше ресурсів на броньований транспорт, захисне обладнання та безпекові протоколи.
Україна навчилася відбивати більшість безпілотників, але російська стратегія не вимагає, щоб до цілі долетіли всі. Достатньо кількох апаратів або уламків у густонаселеному районі, щоб спричинити пожежу, зупинити транспорт і змусити тисячі людей провести ніч в укриттях.
Наступний етап протистояння визначатиметься здатністю знизити вартість перехоплення. Масове виробництво українських дронів-перехоплювачів, автоматизовані системи виявлення та розширення мобільних груп можуть послабити безпілотну складову атак.
Проти балістики технологічного скорочення шляху поки немає. Тут Україна залежить від обмеженого кола західних систем і стабільного постачання ракет. Кожне зволікання перетворюється на відкриту ділянку неба над містом.
Удари по п’яти містах протягом однієї доби свідчать, що Москва не переходить до режиму деескалації. Вона розширює повітряну війну, комбінує засоби ураження й перевіряє, скільки одночасних криз здатна витримати українська система захисту.
Відповідь на цю стратегію не може обмежуватися ліквідацією наслідків. Україні потрібні далекобійні удари по пускових позиціях, складах і аеродромах, більше протиракетних комплексів та промисловість, здатна щомісяця виробляти тисячі дешевих перехоплювачів.
Дев’ятирічна дитина в чернігівському супермаркеті, мешканка харківського будинку, цивільний у Запоріжжі та двоє енергетиків у Слов’янську загинули в різних містах, але всередині однієї воєнної логіки. Росія намагається перетворити повсякденне життя України на безперервний простір небезпеки.
Саме тому підсумок 26 липня вимірюється не тільки кількістю збитих ракет і дронів. Він вимірюється тим, скільки разів за одну добу звичайні місця — квартира, магазин, автомобіль, робоча бригада — ставали лінією фронту.
