У липні 2013 року Папа Франциск впевнено вимовив: «Якщо хтось є геєм, шукає Господа й має добру волю — хто я такий, аби судити?» Ці слова, виголошені менш ніж за п’ять місяців після обрання, справили ефект справжньої революції в очах прихильників ліберальніших поглядів. Вони обіцяли кінець гіпокритичних засуджень церкви до гомосексуальних людей. Проте наступні роки продемонстрували, що його відкрита мова не призвела до фундаментальної зміни доктрини та не зруйнувала давніх страхів і заборон.
Франциск справді докладав чималих зусиль, аби пом’якшити ставлення Церкви до ЛГБТ-спільноти. Він закликав до припинення «найзухваліших форм цькування» та заохочував священиків проявляти милосердя й гостинність. Однак водночас «духовенство єпископів» він наповнював не лише проповідями про любов, а й нагадуваннями про традиційні заборони. Саме ця двозначність надихнула журналіста Френка Бруні назвати його «собакою Господа» — добрим й лагідним, але прив’язаним до давніх догм.
Папа Франциск зустрівся з мігрантами на острові Лесбос у Греції у 2021 році. Гульєльмо Мангіапане
Найгостріше протиріччя проявилося у закритій зустрічі з єпископами, де в розмові про допуск геїв до семінарій Франциск нібито вжив італійський глузливий термін «frociaggine» — образливий сленг для позначення гомосексуалів. Замовчати цей інцидент йому було нічим, тож він зробив несподіваний крок: вибачився за вжитий образ. Цей вчинок продемонстрував як його готовність визнавати власні помилки, так і невизначеність у ставленні до тих, кого він прагнув захищати.
Протягом понтифікату Франциск сприяв розробці неоднозначних норм, які дозволяли священикам благословляти партнерів однієї статі. Проте в новому документі чітко заборонялося проводити такі обряди під час урочистостей, пов’язаних із вінчанням, використовувати символіку весілля або здійснювати благословення в місцях і за умов, що нагадували церемонії офіційних шлюбів. Таким чином, поступка виявилася радше формальною, ніж справжнім кроком до рівності.
Папа Франциск проводить молитву Ангел Господній у Всесвітній день бідних на площі Святого Петра у Ватикані, 19 листопада 2023 року. Яра Нарді
Церква продовжує вважати, що саме статевий акт є «внутрішньо спотвореним», хоча гомосексуальна орієнтація сама по собі несуттєва для гріха. Цей парадокс вражає тим, що вимушує прихильників церкви одночасно заявляти про прийняття, але мовчати щодо повноцінного визнання одностатевих шлюбів. І хоча Франциск неодноразово виступав проти криміналізації гомосексуальних стосунків — проблеми, яка залишається актуальною в багатьох країнах, — він водночас наголошував, що дитині «найкраще рости під опікою матері й батька».
Автор статті Франк Бруні, який особисто прожив чимало часу серед католицького духовенства, описує цю ситуацію як «гіпокризію»: чимало священиків і монахинь — очевидно гомосексуальних — тривалий час залишалися в орденах, не порушуючи обіцянки цнотливості, проте формально їм заборонялося публічно говорити про власну ідентичність. Церква фактично залежить від людей, яких одночасно ставить під сумнів.
У розмовах з католицькими священиками Бруні відчув, наскільки комфортно вони почуваються в присутності колег-геїв, але одразу ж постає питання: чи здатна Церква поступитися власною учительською інституцією, аби визнати гей-спільноту на рівних? Франциск намагався провести цю тонку межу, але його дії часто залишалися недостатніми для справжнього прийняття.
Папа Франциск відкриває Святі Двері, одні з п’яти, які будуть відкриті протягом Католицького Святого року 2025, у в’язниці Ребіббіа, Рим, Італія, 26 грудня 2024 року. Ватиканські ЗМІ
Бруні також наголошує на тому, що ця «мутка» стосунків із ЛГБТ-спільнотою несприятливо впливає на саме сприйняття Церкви сучасними людьми. Вона створює небезпечний синдром: потенційні віряни чують заклики до любові, бачать жорсткі заборони й не розуміють, куди рухається релігійна інституція. Парадоксальна політика «доброго прийняття в умовах жорстких обмежень» породжує ще більше нерозуміння та розчарування.
Як підсумок, Франциск рахувався з емоціями й бажаннями багатьох мирян, але водночас залишався вірним канонам католицького вчення. Його спадщина з цього питання навряд чи ляже в універсальну рамку милосердя чи стане ранцем єдності — вона радше виглядає як низка кроків уперед та два кроки назад. Чи здатен майбутній понтифікати розв’язати це вузол? Поки невідомо.
Після смерті Франциска 21 квітня 2025 року відлуння цього «мутного» статусу лише посилило увагу до питання: чи є сьогодні в Церкві сили, здатні розв’язати внутрішню напругу між добротою та догмою? І чи вдасться нарешті зрушити з місця офіційну доктрину, щоб вона не суперечила прагненням багатьох вірних до справжньої рівності й поваги? Папа Франциск створив платформу для дискусії, але її вирішення двері перед церковною ієрархією поки що не відчинило.
Папа Франциск на службі за мігрантів і біженців світу на площі Святого Петра у Ватикані у 2023 році. Ремо Касіллі
