Український читач дізнається про масштаби сучасної військової доктрини США, заснованої на поєднанні повітряних та морських сил за допомогою новітніх технологій. За повідомленнями Пентагону, операція під кодовою назвою Midnight Hammer розпочалася з таємного вильоту стелс-бомбардувальників B-2 з авіабази Уайтмен у штаті Міссурі.
Упродовж майже 7 000 миль польоту, що тривав 18 годин з кількома дозаправками в повітрі, сім літаків провели авіаудар по ядерному об’єкту “Фордо” та іншим ключовим об’єктам Ірану.
Кожен із B-2 ніс два надпотужні бомби типу GBU-57 Massive Ordnance Penetrator, які відомі як “bunker busters” завдяки здатності пробивати міцне укриття. Загалом у цій фазі атаки застосували 14 таких високоточних боєприпасів із еквівалентом 5 500 фунтів ТНТ кожен.
Одночасно під водою патрульний підводний човен США випустив понад два десятки ракет Tomahawk, націлених на третій ядерний об’єкт у районі Ісфагану. У сукупності використано приблизно 75 різних прецизійних боєприпасів, що свідчить про інтеграцію морських і повітряних компонентів.
За словами голови Об’єднаного комітету начальників штабів, генерала Дена Кейна, операція була спроектована таким чином, щоб “серйозно підірвати ядерну інфраструктуру Ірану”.
Водночас керівництво Пентагону не уточнило, чи збереглася в Тегерана можливість відновити зупинені ядерні програми. Перші удари були завдані о 2:00 за місцевим часом, коли два B-2 скидали GBU-57 по укріплених шахтах “Фордо”. У наступні 25 хвилин інші бомбардувальники та ракети вразили ключові об’єкти поблизу Натанзу й Ісфагану.
Перед наближенням стелс-літаків у регіоні діяли ескортні винищувачі четвертого та п’ятого покоління (ймовірно F-35 і/або F-22), які нейтралізували системи протиповітряної оборони та створили коридор безпечного підходу. Генерал Кейн наголосив, що Іран не застосував винищувачі або ЗРК для перехоплення ударної групи, що дозволило зберегти ефект несподіванки та мінімізувати загрозу для американських літаків.
Операція “Midnight Hammer” засвідчила перший боєвий випробувальний пуск GBU-57 у реальних бойових умовах, хоча цей тип протибункерних бомб розроблявся ще для придушення глибоко вкопаних об’єктів. Повітряні танкери, які дозаправляли B-2 у польоті, Fighters та підводний флот – усе це стало прикладом складної координації, що лягло в основу сучасної доктрини США щодо поєднання авіації та флоту для виконання прецизійних ударів.
Рухливість і здатність до далекого радіусу дії американської авіації дає змогу ударити по стратегічних об’єктах цілісно й раптово. Міністр оборони Пітер Гегсет сказав, що американські повітряні та морські сили продемонстрували єдиний механізм “вибухової доставки” потужних боєприпасів у глибини ворожої території. Водночас Генерал Кейн зазначив, що остаточна оцінка бойового руйнування може зайняти час, але попередні висновки вказують на “дуже серйозні пошкодження та деструкцію” усіх трьох ядерних комплексів.
Для українських фахівців ця операція стане предметом вивчення, адже вона поєднує випробувані часом методи й новітні розробки оборонної промисловості. Зокрема, ракети Tomahawk, відомі своєю точністю, у поєднанні з підводним компонентом підтверджують роль флоту у гібридних стратегіях ураження. Українська армія вже аналізує можливості використання власних безпілотників і мобільних зенітних комплексів у подібних сценаріях, де критична роль відводиться одночасному застосуванню різних родів військ.
Операція “Midnight Hammer” стала потужним меседжем стратегічного стримування невдовзі після переговорів президента Трампа з керівництвом Пентагону. Вона демонструє, що США готові застосовувати найсучасніші засоби ураження для запобігання розвитку ядерної програми в Ірані. Подальші висновки щодо здатності Тегерана відновити свій ядерний потенціал і реакції світової спільноти стануть відомі після завершення детальної оцінки руйнувань.
