Речник ДПСУ Андрій Демченко заявив, що у смугах оборони, де перебувають підрозділи прикордонників, ознак посилення діяльності російських ДРГ наразі не фіксують. Водночас він підкреслив: сама загроза диверсійних груп нікуди не зникла і залишається постійним фактором ризику для прикордонних регіонів.
Інформаційний сплеск виник після повідомлень у Telegram-каналах про нібито активізацію російських диверсійних груп на Чернігівському напрямку. Такі сигнали традиційно швидко поширюються в українському інформаційному просторі, особливо коли йдеться про північний кордон, який після 2022 року залишається психологічно чутливою темою.
Проблема полягає в тому, що сама природа диверсійно-розвідувальних груп робить подібні загрози складними для публічного підтвердження або спростування. ДРГ не потребують масштабного накопичення військ чи великих колон техніки. Їхнє завдання — створювати точкову нестабільність, вести розвідку, провокувати інформаційну напругу та змушувати Україну постійно утримувати значні сили на прикордонних ділянках.
За попереднім аналізом «Дейком», саме це і залишається однією з ключових цілей Росії на північному напрямку: не стільки прорив кордону, скільки підтримка постійного стану військового виснаження та психологічного тиску на Україну.
Чернігівщина, як і Сумська область, фактично живе в режимі хронічної прикордонної небезпеки. Навіть без повномасштабного наступу регіони регулярно стикаються з обстрілами, повітряними загрозами, розвідувальною активністю та ризиком проникнення невеликих груп.
Особливу роль у цьому відіграє Білоруський фактор. Після розміщення російських військ і ядерної інфраструктури в Білорусі український північний кордон перетворився на постійний напрямок стратегічного спостереження. Україна змушена тримати там ресурси навіть тоді, коли головні бої тривають на сході чи півдні.
Саме тому будь-які повідомлення про ДРГ одразу викликають широкий резонанс. Для суспільства це не просто локальна військова тема — це нагадування про перші тижні повномасштабного вторгнення, коли північний напрямок став одним із головних маршрутів наступу російської армії.
Втім, нинішня ситуація принципово відрізняється від 2022 року. Україна значно посилила систему прикордонної оборони, інженерні укріплення та розвідку. Крім того, Росія зараз не має достатнього ресурсу для масштабної повторної операції на Київському чи Чернігівському напрямках без серйозної підготовки та перекидання великих сил.
Це не означає, що загроза зникла. Навпаки — Кремль дедалі активніше використовує тактику “низькоінтенсивного тиску”: дрони, інформаційні операції, локальні диверсії та постійне підтримання нервового напруження вздовж кордону.
Для України головний виклик полягає саме в балансі між реальною військовою оцінкою і інформаційною реакцією. Надмірна паніка навколо кожного повідомлення про ДРГ працює на користь Росії не менше, ніж реальні диверсійні дії.
Саме тому стримана позиція Держприкордонслужби зараз виглядає показовою. У Києві намагаються уникати як недооцінки ризиків, так і інформаційного перегріву, який може створювати хибне враження про нову масштабну загрозу з півночі.
Північний кордон України сьогодні — це не лінія великого наступу, а зона постійного виснаження. І саме в такому режимі Росія, схоже, планує тримати його й надалі.
