Завантаження публікації
ОГОЛОШЕННЯ

Погрози замість дипломатії: чому Іран відмовляється від прямих переговорів зі США

Тегеран вимагає припинити «мову ударів», не торгується щодо ракет і грає на страху регіону перед великою війною.


Save
Тетяна Федорів
Від
Тетяна Федорів
Газета Дейком | 04.02.2026, 10:20 GMT+3; 03:20 GMT-4
Мова публікації: Українська

На тлі зростання напруги Аббас Арагчі заявив у Стамбул, що Іран не піде на прямі переговори з США, доки Вашингтон говорить мовою погроз. Дипломат назвав необхідною «чесну й рівноправну» рамку деескалації.

У центрі конфлікту — курс Дональд Трампа на примус: він публічно натякає на можливий удар, підкріплюючи слова демонстрацією сили й тезою, що «час спливає». Це типова “загроза удару” як інструмент тиску, але з ризиком неконтрольованої ескалації на Близькому Сході.

Тегеран відповідає симетрично: «готові до переговорів — готові до війни», водночас відрізаючи одну з головних вимог США. Іранський міністр категорично заявив, що балістичні ракети й системи оборони не будуть темою торгу — “балістичні ракети” подаються як основа стримування.

За підрахунками редакції Дейком, нинішня формула “переговори США-Іран” зводиться до гри в рамки: США хочуть пакетом ядерну програму Ірану, ракети та мережу союзних угруповань, а Іран вимагає спершу прибрати сам механізм примусу — погрози й силову демонстрацію.

Регіональна реакція показує, чому Тегеран упевнений у своїй лінії. Навіть держави, які стримано ставляться до Ірану, остерігаються, що удар втягне у відповідь військові бази США та партнерів — від Саудівська Аравія до Об'єднані Арабські Емірати та Ізраїль, і запустить регіональну війну.

На цьому тлі Туреччина намагається зіграти роль запобіжника. Хакан Фідан публічно просуває посередництво Туреччини і радить вирішувати «файли» з Іраном по одному, починаючи з ядерного — інакше пакет виглядатиме принизливо й “непроковтним”.

Сигнали сили, однак, нікуди не зникли. За повідомленнями, авіаносець USS Abraham Lincoln увійшов у близькосхідний регіон як частина підсилення — це робить воєнний сценарій не риторикою, а технічно підготовленою опцією.

Додатковий тиск іде з Європи: Європейський Союз оголосив про внесення Корпус вартових ісламської революції до терористичного списку, після чого в Тегерані пригрозили дзеркальною відповіддю щодо європейських військ. Це ускладнює канали “тихої” дипломатії та посилює санкції проти Ірану.

Внутрішній фон теж критичний: країна переживає наслідки жорсткого придушення протестів в Ірані, а дані про загиблих різняться — влада називає нижчі цифри, правозахисні мережі й свідчення вказують на значно вищі втрати. Невизначеність посилює радикалізацію риторики обох таборів.

Чому Тегеран так тримається за ракетний компонент? Для нього це «страховка» після років санкцій і регіональних конфліктів: відмова від ракет означає оголити країну під загрозою ударів і втратити важіль стримування, який компенсує слабші позиції в економіці.

Американська ж логіка — обернена: без обмежень на ракети будь-яка угода про ядерну програму Ірану виглядатиме неповною, а підтримка союзних формувань — незмінним фактором тиску на партнерів США. Саме тому Вашингтон намагається тримати “пакет”, а не поетапність.

Тут і виникає ключовий дипломатичний вузол: пряма зустріч високого рівня майже неможлива, зате ростуть шанси на непрямі канали — через посередників, технічні контакти, «пакети» гуманітарних кроків. Турецька пропозиція — не стільки про дружбу, скільки про контроль пожежі біля власного кордону.

Для Білого дому ставка на примус має політичну ціну: удар, навіть «обмежений», здатен різко підняти ризики для союзників і ринків, а також створити ефект “згуртування навколо прапора” всередині Ірану. Плюс — можливі відповіді по об’єктах партнерів у регіоні.

Для Тегерана затягування теж небезпечне: санкції проти Ірану продовжують душити економіку, а соціальна напруга не зникає. Влада намагається демонструвати контроль і силу, але чим довше триває криза, тим важче переконувати суспільство, що курс “опору” дає вихід.

Військовий сценарій має кілька рівнів: від демонстраційних ударів до ширших операцій, а у відповідь — ризик ударів по регіональних цілях чи кібероперацій. Саме тому регіональна дипломатія зараз активізується: вона націлена не на “велику угоду”, а на те, щоб не зірватися в ланцюгову ескалацію.

Окремий тригер — енергетика та морські маршрути: будь-яка атака, навіть без закриття ключових проток, підвищує страхові премії, здорожчує логістику й змушує держави Перської затоки рахувати ризики щодня. Тому для багатьох столиць деескалація — економічна необхідність, а не лише політичний жест.

Компромісна траєкторія, якщо її шукати, лежить у “розшивці” вимог: спершу ядерний трек і верифікація, потім — регіональні питання, а оборонні системи виносяться в окрему дискусію або “кодекс поведінки”. Саме таку поетапність просуває Анкара.

Та й для США є раціональний інтерес у зниженні температури: дипломатія дешевша за війну, а погрози без виходу створюють пастку репутації. Для Ірану ж “вхідним квитком” стане хоча б часткове зняття відчуття неминучого удару — інакше будь-які переговори виглядатимуть капітуляцією.

Найближчі тижні варто стежити за трьома маркерами: масштабом військового розгортання, тональністю європейських рішень щодо КВІР та інтенсивністю посередницьких контактів. Якщо хоча б один із цих каналів зрушить, з’явиться шанс на технічні домовленості без великої політичної сцени.

Мій прогноз на лютий 2026-го: прямі переговори навряд чи стартують швидко, але кулуарні контакти й “маленькі угоди” можливі — саме вони здатні розморозити формат. Відмова обговорювати ракети залишиться, однак ядерний трек може стати єдиним реалістичним входом.

У Стамбулі дві трибуни й дві дипломатичні мови прозвучали водночас: одна — про переговори, інша — про готовність до війни. Поки погроза удару лишається головним аргументом, сторонам простіше демонструвати твердість, ніж будувати довіру.


Тетяна Федорів — Кореспондент, яка спеціалізується на політиці, економіці та технологіях, проживає у Вашингтоні, США, та висвітлює міжнародні новини.

Цей матеріал є частиною розгорнутої теми: Протести в Ірані, яка охоплює численні цікаві аспекти цієї події. Газета «Дейком» ретельно відстежує події, проводячи перевірку джерел та інформації, щоб забезпечити нашим читачам найбільш точне та актуальне інформування.

Цей матеріал опубліковано 04.02.2026 року о 10:20 GMT+3 Київ; 03:20 GMT-4 Вашингтон, розділ: Світові новини, Близький схід, Політика, із заголовком: "Погрози замість дипломатії: чому Іран відмовляється від прямих переговорів зі США". Якщо в публікації з'являться зміни, про це буде зазначено та описано у кінці публікації.

Читайте щоденну газету та загальну стрічку новин газети Дейком, яка поєднує багато цікавого в понад 40 розділах з усіх куточків світу.


Save
ОГОЛОШЕННЯ

Новини, які можуть Вас зацікавити:

Штатні та позаштатні журналісти газети «Дейком» щодня готують сотні публікацій, щоб читачі отримували найоперативнішу, перевірену й глибоку інформацію. Ми працюємо для тих, хто хоче розуміти суть подій, бачити широку картину та бути на крок попереду.

Останні новини

Вибір редакції

Європейські новини: