Через дванадцять років після обвинувального вердикту Алексіс Родрігес повертає справу до суду — тепер уже як позивач. Чоловік, чий вирок за замах на зґвалтування було скасовано, подав федеральний позов проти Нью-Йорка та експертів міського бюро головного судмедексперта, які аналізували ДНК у його справі.
Позов зареєстрували 19 серпня 2026 року у Федеральному окружному суді Східного округу Нью-Йорка. Серед відповідачів названі місто Нью-Йорк, судові біологи Крейг О’Коннор і Тереза Караджин, а також інші особи. Родрігес вимагає відповідальності за порушення його громадянських прав.
Головне твердження позивача значно серйозніше за звичайну суперечку про якість експертизи. Родрігес стверджує, що лабораторні працівники не просто помилилися під час інтерпретації складних зразків, а навмисно змінювали результати так, щоб вони більше відповідали його генетичному профілю. Суд цього ще не встановлював.
Новий процес починається на тлі вже підтвердженої судової історії. У травні 2021 року суд скасував обвинувальний вирок Родрігесу через неефективний захист: його адвокат не залучив незалежного фахівця, здатного професійно перевірити складні ДНК-матеріали, на яких фактично трималося обвинувачення.
Аналіз «Дейком» відкритих судових матеріалів показує, що справа про помилковий вирок через ДНК має два різні юридичні рівні. Суди вже визнали провал захисту Родрігеса, однак питання про навмисну фальсифікацію експертами є новим звинуваченням і потребує окремого доказування.
Історія почалася вранці 12 січня 2010 року на Стейтен-Айленді. На 22-річну жінку, яка йшла на роботу, напав чоловік, повалив її на землю та намагався розстебнути одяг. Жінці вдалося вирватися. Поліція отримала її рукавички та інші речі, сподіваючись знайти на них біологічні сліди нападника.
Потерпіла описувала нападника як худорлявого латиноамериканця зростом приблизно 165 сантиметрів або нижче. Родрігес, за даними його арештних документів, мав зріст понад 185 сантиметрів. Ця очевидна розбіжність пізніше стала одним із факторів, що посилювали питання до ідентифікації підозрюваного.
Ще важливішою була процедура впізнання. У 2012 році жінка впізнала Родрігеса на фотографії, однак під час подальшої очної лінійки вказала на іншу людину. Суд пізніше звертав увагу на цю обставину, оцінюючи, наскільки великого значення на процесі фактично набула саме ДНК-експертиза.
Сам Родрігес потрапив у поле зору слідства після іншого арешту. У 2011 році його ДНК внесли до бази даних, а згодом генетичний матеріал із правої рукавички потерпілої дав збіг із його профілем. Саме цей результат через рік став основою для обвинувачення його у замаху на зґвалтування та викрадення.
Проблема полягала в характері самих зразків. На речах містилися складні суміші генетичного матеріалу кількох людей, а частина ДНК була в надзвичайно малій кількості. Такі низькокопійні зразки значно складніше інтерпретувати через випадкове випадіння або появу генетичних маркерів під час аналізу.
У лютому 2013 року О’Коннор підготував звіт, використавши розроблений лабораторією статистичний інструмент Forensic Statistical Tool, або FST. Щодо одного зі зразків він написав, що Родрігес «може бути» джерелом ДНК. Для іншої суміші статистичний результат був набагато менш переконливим.
На судовому процесі формулювання стало категоричнішим. За матеріалами Національного реєстру виправдань, О’Коннор свідчив, що Родрігес «був» джерелом ДНК з правої рукавички. На запитання про різницю між таким висновком і письмовим звітом він послався на власний професійний досвід та оцінку результатів.
Ця зміна мала особливу вагу, оскільки саме свідчення експерта стало єдиним доказом на процесі, який безпосередньо ідентифікував Родрігеса як нападника. Захисник намагався поставити під сумнів формулювання О’Коннора під час перехресного допиту, однак незалежного ДНК-експерта поруч із ним не було.
У січні 2014 року присяжні визнали Родрігеса винним у замаху на зґвалтування першого ступеня, замаху на викрадення та незаконному володінні зброєю. У травні суд призначив йому одночасні строки до 15 років ув’язнення. Родрігес наполягав на своїй невинуватості.
Лише під час подальшого оскарження захист залучив фахівців, які детально розібрали лабораторні матеріали. Вони вказували на мізерну кількість і можливу деградацію ДНК, складність сумішей, ризик неправильно визначити кількість їхніх учасників та можливість вторинного перенесення генетичного матеріалу.
Один із експертів, біолог Ден Крейн, також звернув увагу на припущення, закладені в аналіз суміші. Якщо кількість людей, чия ДНК містилася у зразку, була визначена неправильно, статистичний метод міг перебільшити значення того факту, що певну людину неможливо виключити зі списку можливих донорів.
У травні 2021 року суддя Вільям Гарнетт дійшов висновку, що початкова справа вимагала глибокого аналізу ДНК із допомогою спеціаліста. Відсутність такого аналізу він назвав серйозною помилкою захисту, яка могла мати визначальне значення для висновку присяжних про винуватість Родрігеса.
Прокуратура оскаржила рішення. Проте в грудні 2022 року апеляційна колегія Другого департаменту залишила скасування вироку в силі, погодившись, що адвокат без стратегічної причини не звернувся до ДНК-експерта для перевірки великого масиву складних наукових матеріалів.
У квітні 2023 року найвищий суд штату відмовився переглядати справу. 3 листопада того самого року суд задовольнив прохання прокуратури припинити кримінальне переслідування. Національний реєстр виправдань відносить Родрігеса до виправданих у 2023 році та називає проблемну судову експертизу одним із чинників справи.
Ця хронологія, однак, не означає, що суд уже визнав експертів винними у фабрикації доказів. Скасування вироку ґрунтувалося на неефективній роботі адвоката, а не на встановленому злочинному умислі лабораторії. Саме цей значно складніший поріг Родрігес тепер намагатиметься подолати у цивільному процесі.
Для його нового позову важливий ширший контекст роботи нью-йоркської лабораторії. Ще у 2013 році офіс генерального інспектора штату провів розслідування після повідомлень про можливе неналежне поводження з доказами у понад 800 справах про сексуальне насильство. Результати виявили системні проблеми.
Розслідування стосувалося не лише одного працівника. Інспектор встановив, що в лабораторії роками залишалися непоміченими помилки під час дослідження речових доказів, а також рекомендував чіткіше документувати значні наукові розбіжності між фахівцями, чиї висновки можуть впливати на кримінальні справи.
Окрему частину звіту присвятили Терезі Караджин, одній із відповідачок у нинішньому позові. Інспектор встановив, що у двох інших справах вона порушила лабораторний протокол вирішення наукових суперечок, переписуючи звіт або передаючи справу іншому аналітику, коли не погоджувалася з висновками колег.
В одному з цих випадків керівництво втрутилося до передачі результату прокуратурі, а технічний керівник став на бік первинного аналітика. В іншому Караджин передала матеріали іншому спеціалісту після кількох місяців затримки. Вона залишила бюро головного судмедексперта у квітні 2013 року.
Ці старі висновки інспектора не доводять твердження нового позову Родрігеса. Вони стосувалися інших епізодів. Проте для його адвокатів це потенційно важливий контекст: офіційне розслідування задовго до нинішнього процесу вже документувало порушення правил Караджин під час розв’язання суперечок щодо ДНК-аналізу.
Ще одна частина дискусії стосується самих методик. Нью-йоркська лабораторія була одним із піонерів аналізу надзвичайно малих кількостей ДНК і створила власний FST для оцінки складних сумішей. Ці методи дозволяли працювати з матеріалами, які раніше могли вважатися непридатними, але згодом стали предметом гострих наукових спорів.
Критики попереджали, що зі зменшенням кількості ДНК зростає роль випадкових ефектів, а результат дедалі сильніше залежить від припущень аналітика та статистичної моделі. У 2016 році лабораторія оголосила про поступову відмову від високочутливого тестування та FST на користь новішого програмного підходу.
Саме тут справа Родрігеса виходить за межі історії однієї людини. Судова ДНК-експертиза часто сприймається присяжними як майже математична форма доказу. Але число з багатьма нулями не існує окремо від способу, яким було отримано зразок, визначено суміш, обрано модель і сформульовано висновок експерта.
Коли зразок чистий і достатній за обсягом, ДНК залишається одним із найпотужніших інструментів криміналістики. Проте складні суміші та слідові кількості створюють іншу ситуацію: лабораторія має не просто «прочитати» генетичний профіль, а інтерпретувати невизначені дані, і саме в цьому просторі виникає ризик помилки.
Відповідальність у таких випадках розподіляється не лише між експертами. Прокурори повинні точно передавати межі наукового висновку, захисники — мати ресурси для його незалежної перевірки, а судді — не дозволяти статистичній складності перетворюватися на недоторканний авторитет перед присяжними.
Бюро головного судмедексперта Нью-Йорка, коментуючи нинішню справу, заявило, що працює відповідно до найкращих професійних практик і підтримує наукові результати своїх фахівців. Караджин публічної відповіді на звинувачення не надала, а О’Коннор нині обіймає керівну посаду у відділі судової біології.
Родрігес, якому тепер 42 роки, живе у Флориді. Його новий позов не може повернути роки, проведені за ґратами, і сам по собі не доводить навмисної фальсифікації. Але він відкриває можливість знову розглянути те, що сталося всередині лабораторного процесу, вже не з позиції кримінального захисту, а цивільної відповідальності.
Результат цієї справи може мати значення далеко за межами одного скасованого вироку. Якщо суд погодиться розглядати питання про те, де закінчується допустима професійна інтерпретація і починається фабрикація доказу, процес торкнеться фундаментальної проблеми: наскільки система правосуддя здатна контролювати науку, якій сама довіряє.
