Українська економіка може зіткнутися з новим серйозним викликом через систематичні атаки по морській портовій інфраструктурі. Під загрозою опинилися не лише окремі підприємства чи логістичні маршрути — наслідки дедалі сильніше відчуває вся промислова система країни.
Одним із найбільш очевидних ударів стане скорочення експорту залізної руди. За оцінкою заступника директора департаменту комерційної роботи Укрзалізниці Валерія Ткачова, обсяг залізничних перевезень руди в експортному напрямку може зменшитися приблизно на 30–40%.
Фактично це означає, що українська залізниця ризикує втратити значну частину вантажної бази саме через проблеми з морською логістикою.
Порти стали критично важливою ланкою
Українська металургійна та гірничодобувна промисловість значною мірою залежить від можливості вивозити продукцію через морські порти. Для великих виробників залізної руди альтернативні маршрути не завжди можуть повноцінно замінити морську логістику.
Саме тому пошкодження портової інфраструктури запускає ланцюгову реакцію. Якщо підприємство не може стабільно відправляти готову продукцію на експорт, воно змушене скорочувати виробництво. У результаті менше вантажів перевозить залізниця, падають обсяги роботи портів, зменшуються валютні надходження, а держава недоотримує податки.
За словами Ткачова, через регулярні удари по портовій інфраструктурі Україна може втратити майже половину експорту руди в залізничному вимірі.
"У руди однозначно ми втратимо майже половину експорту нашого, десь 30–40%", — зазначив представник Укрзалізниці.
Ця цифра особливо важлива, якщо врахувати роль гірничо-металургійного комплексу для української економіки. Йдеться не про одну компанію чи один регіон. Галузь забезпечує робочі місця, експортну виручку, податкові надходження та величезний обсяг вантажних перевезень.
Підприємства вже скорочують або зупиняють роботу
Проблеми з експортною логістикою вже безпосередньо вплинули на роботу окремих промислових підприємств.
Через систематичне ураження портової інфраструктури та фактичне ускладнення морських маршрутів Ferrexpo і Південний ГЗК були змушені призупинити роботу частини своїх гірничодобувних потужностей.
Це дуже показовий момент. Виробниче підприємство може мати сировину, обладнання та працівників, але якщо готову продукцію неможливо вивезти на зовнішні ринки, повноцінна робота втрачає економічний сенс.
Додатковий тиск створюють атаки на металургійні підприємства. У серпні удари призвели до скорочення виробництва на ArcelorMittal, а Запоріжсталь була змушена призупинити роботу.
Таким чином, українська промисловість одночасно стикається з кількома проблемами: фізичними пошкодженнями підприємств, нестабільною логістикою, обмеженнями експорту та зростанням витрат.
Металургія вже показує різке падіння
Наслідки проблем у промисловості вже відображаються у статистиці.
У липні металургійне виробництво в Україні скоротилося приблизно на 34–36% порівняно з червнем.
Причини не обмежуються лише атаками та логістичними труднощами. На результати галузі також впливають торговельні обмеження з боку Європейського Союзу, зокрема квоти на українську металургійну продукцію, а також запровадження механізму вуглецевого коригування імпорту — CBAM.
У підсумку українські виробники опинилися під подвійним тиском. З одного боку, їм дедалі складніше фізично виробляти та транспортувати продукцію. З іншого — ускладнюється доступ до зовнішніх ринків, які є життєво важливими для галузі.
Удар по руді — це удар і по Укрзалізниці
Для Укрзалізниці скорочення експорту руди означає не просто зменшення кількості поїздів.
Вантажні перевезення є одним із ключових джерел доходів компанії. Коли великі промислові підприємства скорочують виробництво або не можуть відправляти продукцію на експорт, залізниця автоматично втрачає значні обсяги роботи.
При цьому компанія вже підвищила тарифи на вантажні перевезення. Рішення викликало критику з боку представників промисловості, які попереджали про ризик подальшого скорочення вантажної бази.
За оцінками ДП "Укрпромзовнішекспертиза", підвищення тарифів може призвести до скорочення вантажної бази Укрзалізниці на 27 млн тонн.
Прогнозовані наслідки також мають загальноекономічний характер. Йдеться про можливу втрату 96 млрд грн ВВП на рік, скорочення експортної виручки на $2,4 млрд та недоотримання близько 36 млрд грн бюджетних надходжень.
Тобто проблема значно ширша, ніж фінансовий стан самої залізниці.
Чому альтернативні маршрути не можуть повністю врятувати ситуацію
Теоретично частину вантажів можна перенаправити через сухопутні кордони або інші логістичні маршрути. Проте повністю замінити морські перевезення надзвичайно складно.
Україна експортує великі обсяги сировини та металургійної продукції. Такі вантажі потребують масштабної транспортної інфраструктури, а перевезення залізницею до європейських портів чи покупців може бути дорожчим і складнішим.
Кожна додаткова ланка логістичного маршруту означає нові витрати, перевантаження, потребу в локомотивах і вагонах, проходження прикордонних процедур та залежність від пропускної спроможності інфраструктури сусідніх країн.
Тому навіть за наявності альтернативних шляхів швидко компенсувати втрати морського експорту практично неможливо.
Економічний ефект може виявитися значно більшим
Скорочення експорту руди на 30–40% не варто сприймати лише як проблему окремої галузі.
Менше виробництво означає менше замовлень для суміжних підприємств. Зменшення перевезень означає падіння доходів транспортного сектору. Скорочення експорту — менше валютної виручки. А зупинка або консервація підприємств створює ризики для зайнятості в цілих промислових регіонах.
Особливо небезпечним є поєднання цих факторів із високими витратами на оборону, пошкодженням енергетичної інфраструктури та загальним навантаженням на державний бюджет.
Українська промисловість фактично змушена працювати в умовах, коли кожен виробничий цикл може залежати від безпеки портів, залізниці, електроенергії та можливості безперешкодно експортувати продукцію.
Що це означає для України
Найбільший ризик полягає в тому, що проблеми з портами можуть перетворитися на довготривале скорочення промислового виробництва.
Якщо підприємства тривалий час не можуть стабільно експортувати продукцію, вони починають скорочувати потужності, переглядати інвестиційні плани та оптимізувати персонал. Відновлення таких виробничих ланцюгів після тривалої паузи може бути набагато складнішим, ніж їхнє тимчасове збереження.
Для держави це означає необхідність одночасно вирішувати кілька завдань: захищати портову інфраструктуру, забезпечувати альтернативні маршрути, підтримувати промислові підприємства та не допустити надмірного подорожчання логістики.
Ситуація навколо експорту руди демонструє, наскільки тісно пов'язані між собою фронт, логістика та економіка. Удар по порту не зупиняється на причалі. Його наслідки можуть пройти через шахту, фабрику, залізничну станцію, металургійний завод і зрештою дійти до державного бюджету.
Саме тому прогноз про можливу втрату 30–40% експортних перевезень руди є серйозним сигналом. Україна ризикує зіткнутися не просто з черговим логістичним ускладненням, а з масштабним випробуванням для одного з ключових секторів економіки. І чим довше триватиме тиск на морську інфраструктуру, тим дорожчою для країни може виявитися боротьба за збереження промислового потенціалу.
