Після ночі, коли постріли замовкли вперше за довгі місяці, дороги до Гази заповнилися людьми. Вони йшли пішки — сім’ї, старі, діти, ті, хто вижив. На плечах у них ковдри, мішки з речами, а в очах — страх і надія. Перемир’я, яке набуло чинності в п’ятницю, стало для них знаком: можна повертатися. Але куди?
Представниця ООН Ольга Черевко, що побувала у місті, каже: «Масштаби руйнувань приголомшують. Люди приходять на місця, де колись стояли їхні доми, і знаходять лише попіл». Вона описує емоції тих, хто повертається, як суміш болю, гніву і вдячності за те, що взагалі живі.
Мирна угода — перший етап із двадцяти пунктів «плану Трампа», представленого у вересні. Саміт для підтримки цієї ініціативи заплановано на понеділок у Шарм-еш-Шейху. Очікується участь самого Дональда Трампа, президента Єгипту Абдель-Фаттаха ас-Сісі, французького лідера Еммануеля Макрона та прем’єра Британії Кіра Стармера. Це — спроба дати політичний фундамент тим, хто вже повертається додому серед руїн.
«Ми знову в місті, але воно більше не наше», — говорить 33-річна Маналь Муфтах, колишня пекарка. Вона стоїть біля уламків свого будинку, тримаючи в руках обгорілу форму для тіста. «Може, наші онуки побачать Газу відбудованою», — додає вона з сумною усмішкою.
Гуманітарна ситуація катастрофічна. За даними Цивільної оборони Гази, з вулиць лише за першу добу після перемир’я зібрали 63 тіла. Ще десятки, ймовірно, залишаються під завалами. Керівник шпиталю «Аш-Шифа» Мохаммад Абу Салмія каже, що система охорони здоров’я «на межі колапсу». «Ми завершили одну війну і почали іншу — боротьбу за виживання», — додає він.
ООН підтверджує: у неділю має розпочатися масштабне постачання гуманітарної допомоги. Ізраїль дозволив доставку продовольства, медикаментів і води через пункти пропуску. У запасі — близько 170 тисяч тонн вантажів, готових до транспортування. Відкриється і прикордонний перехід у Рафаху.
Проте повернення людей на північ несе ризики. Багато районів заміновані, інфраструктура зруйнована, водопостачання відсутнє. За даними ООН, понад два мільйони мешканців були змушені покинути домівки щонайменше двічі за два роки війни. Газа, бідна ще до конфлікту, тепер стоїть на межі гуманітарної катастрофи.
Ізраїль у межах угоди почав часткове відведення військ за нову лінію розмежування, але питання про роззброєння ХАМАСу лишається відкритим. Саме воно може стати каменем спотикання на саміті. Дональд Трамп заявив, що «консенсус досягнуто по більшості пунктів» і що звільнення заручників очікується вже в понеділок.
Водночас ізраїльська армія провела тур територією Гази для свого головнокомандувача, американського спецпосланця Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера. Символічний жест, що демонструє: мир і безпека тут залишаються під контролем міжнародних гравців.
Для жителів, які поверталися додому, політика здається далеким світом. 36-річна Мейсун Ваді сидить біля дороги з двома дітьми. Поруч — кілька мішків, шматок тенту й іржаве відро. «Сьогодні я не відчуваю нічого, — каже вона. — Ні радості, ні смутку. Просто порожнечу». Вона збирається прив’язати тент до стіни, що вціліла, і повісити ковдру замість даху.
Її слова — концентрат реальності, в якій живе Газа. Люди хочуть не політичних декларацій, а даху, хліба й води. Їхня надія проста — вижити сьогодні, а про мир подумати завтра. Але навіть цей мінімум тепер залежить від світової дипломатії та того, наскільки довго втримається перемир’я.
Якщо домовленість втілиться, Газа отримає шанс на перезапуск: відкриття гуманітарних коридорів, реконструкцію інфраструктури, міжнародну фінансову підтримку. Якщо ж ні — це буде лише чергова коротка пауза перед новим витком насилля.
Між руїнами й пустими вулицями чути, як діти малюють на уламках слово «байт» — «дім». Це — їхній акт опору і пам’яті. Вони малюють майбутнє, навіть коли його ще немає. І, можливо, саме в цій дитячій простоті — найбільша сила народу, який попри все продовжує повертатися додому.
