Європейська Комісія запропонувала новий підхід до фінансової підтримки України, який може стати одним з найпотужніших інструментів нашої стабільності у найближчі роки. Йдеться про так званий репараційний кредит, структура якого передбачає два ключові напрями: виробництво та закупівля озброєнь, а також масштабна бюджетна підтримка. Саме останній елемент, за попередніми даними, становитиме 90 мільярдів євро та розтягнеться на 2026–2027 роки. Це рішення може кардинально вплинути на фінансову стійкість країни, особливо в умовах тривалого конфлікту та надзвичайно високого навантаження на державні фінанси.
Під час обговорення з представниками Європарламенту та керівництвом DG ECFIN українська сторона отримала підтвердження наміру Європейської Комісії поглибити підтримку України. Важливо, що йдеться не лише про звичні програми макрофінансової допомоги, а про комплексний механізм, у якому військовий компонент тісно пов’язаний із економічним. У таких умовах економічна міцність держави стає не менш важливою, ніж здатність забезпечувати оборону, адже саме стабільні державні фінанси дозволяють утримувати соціальні виплати, фінансувати освіту, медицину та критичну інфраструктуру.
Запропонована бюджетна підтримка у розмірі 90 мільярдів євро має потенціал стати фундаментом середньострокового планування. Україна зможе розраховувати на прогнозовані й гарантовані обсяги фінансування протягом двох років, що дає можливість уникнути турбулентності у бюджетному процесі. Особливо важливо це у контексті реформування податкової системи, відновлення бізнес-активності та пошуку інвестиційних можливостей. За умов, коли внутрішні ресурси вичерпуються, а міжнародна підтримка стає основою для виживання, такий формат допомоги є безпрецедентним.
Разом із тим Єврокомісія наголошує, що фінансування буде безпосередньо пов’язане зі збереженням та поглибленням реформ. Йдеться передусім про верховенство права, боротьбу з корупцією, незалежність судової системи, а також ефективність державного управління. Підтримка в таких масштабах є водночас і шансом, і відповідальністю, адже вона підкреслює довіру до України, але й вимагає послідовної роботи над системними змінами, що є необхідними для руху в напрямку європейської інтеграції.
Окрему увагу привертає умова, що Україна буде зобов’язана повертати ці кошти лише у випадку отримання репарацій від Росії. Це дозволяє уникнути додаткового боргового навантаження на бюджет і водночас залишає відкритим питання справедливості, адже міжнародні партнери визнають: саме країна-агресор повинна компенсувати збитки, завдані війною. Тому запропонований механізм фактично не є класичним кредитом у звичному для фінансових ринків розумінні, а радше інструментом політико-економічної відповідальності, що базується на майбутніх рішеннях міжнародної спільноти.
У межах ЄС питання використання заморожених російських активів набуває дедалі більшої ваги. Частина країн підтримує ідею спрямувати ці активи на фінансування підтримки України, інші ж висловлюють застереження. Останнім часом дискусії загострилися, оскільки низка держав виступає за рішучіші кроки й наполягає на тому, що затягування процесу шкодить не лише Україні, а й репутації Євросоюзу. Водночас деякі країни, зокрема Бельгія, продовжують висловлювати сумніви, що спонукає європейських посадовців шукати нові дипломатичні та правові механізми впливу.
Своєю чергою Росія, зі зрозумілих причин, заявляє про незаконність використання заморожених активів, хоча міжнародне право має достатньо інструментів для ухвалення рішень у випадках збройної агресії. Позиція російського центробанку є формальною реакцією, що не змінює загальної тенденції: світ рухається до юридичного оформлення механізмів, які дозволять компенсувати збитки, завдані Україні. Чим активніше ЄС та інші партнери працюватимуть над цим, тим реальнішою стане перспектива відбудови за рахунок ресурсів агресора.
Загалом пропозиція Єврокомісії щодо репараційного кредиту є важливим елементом багаторівневої стратегії підтримки України. Вона демонструє, що Європейський Союз розглядає відновлення нашої держави як частину власної безпекової архітектури. І хоча фінальне рішення мають ухвалити лідери країн-членів ЄС, уже зараз очевидно: Європа готова інвестувати в українську стійкість. Для нас це можливість пройти найскладніший етап історичних випробувань із підтримкою, яку ще кілька років тому було важко уявити.
