Рішення ХАМАС погодитися на угоду зі звільнення ізраїльських заручників стало найризикованішим кроком за час війни. Рух фактично поступився головним інструментом тиску, не отримавши в обмін ні гарантії виведення ізраїльських військ із Гази, ні підтвердження остаточного припинення війни.
Угода, досягнута цього тижня, забезпечує лише один із трьох пунктів, на яких ХАМАС наполягав упродовж двох років — звільнення палестинських полонених. Часткове виведення ізраїльських військ із сектора не є гарантією миру, а радше тактичним перепочинком для обох сторін.
Аналітики називають це «вимушеною поступкою». За словами палестинського політичного оглядача Есматa Мансура, який провів роки у в’язниці з лідерами ХАМАС, організація «зробила великі поступки, сподіваючись, що війна завершиться, хоча інших варіантів у неї майже не залишилося».
Двоє дипломатів з арабської країни-посередника, які коментували угоду на умовах анонімності, підтверджують: домовленість залишає відкритими найскладніші питання — післявоєнне управління Газою та роззброєння ХАМАС. Ці теми перенесено на наступні раунди переговорів.
Водночас, погоджуючись на обмін, рух покладає надію на гарантії США. Саме Вашингтон має, за посередництвом Катару й Туреччини, стежити, щоб Ізраїль не відновив воєнні дії після звільнення заручників. Це своєрідна ставка на американський вплив у регіоні.
Для Ізраїлю, натомість, угода означає тимчасовий дипломатичний успіх. Прем’єр Беньямін Нетаньягу отримує можливість заявити про досягнення воєнних цілей і водночас уникнути тиску Заходу через гуманітарні наслідки війни. Але це успіх із чіткими часовими межами.
ХАМАС опинився у подвійній пастці. З одного боку, рух серйозно послаблений ударами та втратою контролю над північчю сектора. З іншого — союзники, включно з Катаром і Туреччиною, вимагають реалістичних рішень, аби уникнути подальшої ізоляції Гази.
Аналітики вказують: угода не гарантує припинення війни, але може створити політичне вікно для нового формату управління. Імовірно, ХАМАС намагатиметься зберегти політичну присутність, навіть якщо погодиться на часткове роззброєння або передачу контролю технократичній адміністрації.
Позиція Нетаньягу залишається жорсткою: «ХАМАС має бути повністю роззброєний, перш ніж війна може завершитися». Для ХАМАС така вимога рівнозначна капітуляції. Рух продовжує розглядати збройний опір як «легітимну форму боротьби проти ізраїльської окупації палестинських земель».
Таким чином, компроміс став не знаком слабкості, а спробою виграти час і політичну передишку. ХАМАС фактично відклав головні питання, сподіваючись, що зміна позиції США або внутрішній тиск на Ізраїль дозволять повернутися до переговорів із кращих позицій.
Втім, ризики очевидні: втрата заручників означає втрату головного інструменту впливу. Якщо Ізраїль після звільнення людей відновить наступ, ХАМАС залишиться без «валюти обміну». Це може спричинити внутрішній розкол у самому русі та зростання критики з боку радикальних крил.
Мансур наголошує, що «попереду довгий шлях», адже залишилися питання не лише про роззброєння, а й про відбудову, поствоєнну безпеку, гуманітарні коридори та участь інших палестинських сил у майбутньому управлінні Газою.
Поки що обидві сторони утримуються від провокацій, але крихкий баланс триматиметься лише доти, доки існуватимуть зовнішні гарантії. Без американського і катарського тиску війна може спалахнути з новою силою, а нинішня угода залишиться лише коротким перемир’ям у довгій історії конфлікту.
