Наприкінці квітня 2025 року державне агентство TASS повідомило про успішне відбивання російськими військами Свято‑Миколаївського білоґірського монастиря в селі Горналь Курської області. За даними джерела в оборонному відомстві, монастир, де українські підрозділи закріпилися близько десяти днів тому, знову зайняла армія РФ. Незалежного підтвердження цієї інформації немає, проте на низці російських військових Telegram-каналів з’явилися репортажі про завершальну стадію операції.
Свято‑Миколаївський білоґірський монастир — один із найстаріших православних комплексів у регіоні, заснований у XVII столітті. Збудований на пагорбі біля річки Сейм, він відігравав роль форпосту ще за часів Російської імперії. Сьогодні його муровані оборонні вежі й дзвіниця мають не лише релігійну, а й символічну цінність для місцевих жителів. Українські військові, які у серпні минулого року провели раптовий рейд через кордон у цьому районі, використали монастир як опорний пункт для артилерійських підрозділів і безпілотників, що дозволяло їм контролювати під’їзні шляхи до Курська.
За повідомленням російської сторони, звільнення монастиря тривало десять днів. Наступ розпочався із інтенсивного артобстрілу опорних пунктів та мінування підходів до обителі. Далі пішли штурмові загони мотострілків у супроводі бронетехніки. Перевагою росіян називали більшу чисельність і підтримку авіації. Українські бійці, зі свого боку, чинили запеклий опір: вони використовували придбані в останні місяці на Заході засоби ППО малої дальності та ударні БПЛА для прихованих атак на російські колони.
У підкріплення до місцевих підрозділів Росія залучила контингент військовослужбовців із Північної Кореї — за даними кількох Telegram-каналів, їх перекинули на українсько-російський кордон ще наприкінці березня. Аналітики вказують, що це свідчить про поточну нестачу ресурсів у ЗС РФ. Північнокорейці, озброєні стрілецькою зброєю та протитанковими гранатометами, брали участь у зачистці схилів навколо монастиря та придушенні спроб українських снайперів утримувати висоти.
Наступ на монастир у Горналі — частина ширшого плану Москви щодо ліквідації українського плацдарму в Курській області. Після серпневої «ударної» операції Києва, коли кілька батальйонів форсували кордон, РФ оперативно перегрупувала свої сили, укріпила прикордонні укріплення й організувала контрнаступ. Наразі, за повідомленнями ТASS, залишки українських підрозділів або залишили регіон, або були оточені в сусідніх селах. Це відкриває росіянам шлях до відновлення контролю над прикордонними зонами та зменшує ризики обстрілів житлових кварталів Курська.
Reuters наголошує, що не має незалежного підтвердження повного відновлення контролю над монастирем. Українські штаби в Києві поки офіційно не коментували заяви російських ЗМІ. Це вкотре підкреслює інформаційну війну з обох боків: Росія прагне демонструвати результативність контрнаступу, а Україна — наголошує на витривалості своїх воїнів і продовжує нарощувати артилерійські сили на прикордонні з Курською областю.
З огляду на залучення іноземного компонента із КНДР, західні експерти закликають до жорсткішого контролю санкцій та моніторингу потоків військової допомоги РФ. Водночас у Вашингтоні та Брюсселі обговорюють можливість додаткових поставок радянських систем ППО Україні, щоб унеможливити повторні штурми на церковні й цивільні об’єкти. Для Києва утримання хоч би незначного плацдарму в Курській області стало б символом поштовху до подальших контрнаступальних дій.
Відбивання Свято‑Миколаївського білоґірського монастиря в Курській області демонструє, що лінія фронту — не просто лісисті поля та річкові долини, а й історичні пам’ятки, які набувають стратегічного значення. Цей епізод вкотре підтвердив готовність обох сторін використовувати будь‑які укріплення для ведення бойових дій. Якщо Росія остаточно витіснить українські загони з регіону, це зменшить обсяги обстрілів курських міст, але посилить тиск на зусилля Києва щодо відновлення контролю над прикордонними територіями. Спроби міжнародного співтовариства стримати ескалацію продовжаться, але поки що це більше дипломатичні заяви, ніж реальні кроки.
