Перші місцеві вибори, що проходять у частинах Англії 2025 року, стають лакмусовим папірцем для популярності уряду лейбористів під керівництвом прем’єр-міністра Кіра Стармера. Хоча Лейбористська партія здобула перемогу на загальних виборах минулого року з рекордним відривом, нинішня економічна стагнація й відчутний тиск на видатки уряду змушують багатьох виборців шукати альтернативні політичні проєкти. Водночас головний опонент — Консервативна партія під керівництвом Кемі Бейденок — не в змозі відновити рейтинги після гучної поразки 2024 року, що створює вікно можливостей для правопопулістської партії Reform UK і для інших малих політсил.
У ході кампанії виборці обирають понад 1 600 місцевих радників у 24 муніципалітетах Англії, серед яких історичні міста графств та передмістя Лондона, а також шість регіональних мерів: в Камбриджширі і Пітерборо, Донкастері, Північному Тайнесайді, Західній Англії, у Халлі та Східному Йоркширі, а також у Великому Лінкольншира. Окремо відбуваються позачергові вибори в окрузі Ранкорн-енд-Гелсбі, де лейборист Майк Емсбері склав повноваження після скандалу з фізичним насильством над виборцем.
За традицією британських місцевих виборів, явка коливається в межах 30–35 %, тому результат визначиться не стільки загальною підтримкою партій, скільки рівнем мобілізації прихильників. Перші результати у позачерговому окрузі Ранкорн-енд-Гелсбі очікуються близько 3:00 ночі за Києвом, підрахунок голосів за мерів триватиме до ранкового години, а підрахунок мандатів у місцевих радах триватиме до пізнього вечора п’ятниці.
Для Консервативної партії нинішні вибори стали своєрідним референдумом щодо лідерства Кемі Бейденок і здатності зберегти вплив у регіонах, які традиційно вважалися “творами” Бориса Джонсона під час його уряду у 2021 році. Тоді консерватори вибороли майже дві третини з доступних мандатів. Зараз експерти прогнозують втрату до п’ятисот мандатів, що може призвести до відкритих дебатів усередині партії про необхідність перезавантаження стратегії.
Лейбористи також готуються до складного випробування. Вони захищають близько 300 мандатів, ухвалені на хвилі довіри до Стармера у минулому році, однак невдоволення зростаючими податками та обмеженнями у бюджеті можуть знизити підтримку центристської політики уряду. Особливу увагу привертає розвинена кампанія в окрузі Ранкорн-енд-Гелсбі, де лейбористи мають доволі комфортну більшість, але ризикують поступитися “вигідному” кандидату від правого руху Reform UK.
Найбільші амбіції демонструє кількарічний лідер Brexit-кампанії Ніґель Фараж, чий правопопулістський проект Reform UK за останні місяці піднявся в опитуваннях і готовий сповна використати потік невдоволених виборців. Фараж планує не лише захопити сотні місцевих мандатів, але й виграти посади двох-трьох регіональних мерів, а також потенційно здобути перемогу в позачергових виборах у Ранкорн-енд-Гелсбі. Експерти порівнюють нинішню динаміку з успіхом його колишньої партії U.K. Independence Party у 2013 році, коли вона отримала 25 % голосів на місцевих виборах.
Прихильники Ліберальних демократів і Партії зелених теж апелюють до протестних настроїв, обіцяючи конструктивну позицію проти двопартійного поляризаційного дискурсу. Лідер Лібдемів Ед Дейві виступає за “заміщення консерваторів” як голосу середнього класу, а Зелені розраховують на голоси виборців, розчарованих профіцитною політикою лейбористів. За прогнозами, Лібдеми можуть збільшити свою присутність на місцях на 70–80 мандатів, а Зелені — на 30–40.
Ці місцеві вибори є ключовим індикатором для економічного блоку уряду: незмінно високий рівень безробіття, зростаючі тарифні рахунки та повільне зростання ВВП створюють додатковий тиск на рішення міністра фінансів Рейчел Рівз і на здатність уряду Стармера стабілізувати бюджет. Водночас успіх Reform UK може стати сигналом для консерваторів про необхідність жорсткіших імміграційних обмежень та перегляду відносин із Євросоюзом.
Поширена думка серед політологів полягає в тому, що навіть якщо дві провідні партії втратять мандати, виборці голосують не лише за конкретні політичні сили, а й за здатність місцевої влади вирішувати повсякденні проблеми: ремонт доріг, підтримку шкіл, охорону здоров’я. Отже, успіх Reform UK або Лібдемів у місцевих радах може стати поштовхом до розширення їхніх амбіцій на парламентських виборах.
У результаті цих виборів Великобританія може отримати нову політичну карту, де поряд із двома традиційними партіями зростає роль правопопулістів і незалежних рухів. Хоча уряд Лейбористів залишається міцним на національному рівні, майбутні місяці будуть вирішальними для демонстрації того, чи зуміють вони утримати довіру громадян в умовах економічного тиску та політичних турбуленцій. У свою чергу, успіх або невдача Reform UK на місцевому рівні покаже, наскільки глибоко ненависть до еліт і жорсткі антимігрантські гасла проникли в англійське суспільство.
Отже, місцеві вибори 2025 року під проводом прем’єра Кіра Стармера стануть випробуванням не тільки для Лейбористської партії та Консерваторів, а й для всієї британської політичної системи: чи зможуть старі гравці адаптуватися до нових правил гри, або на їх місце прийдуть нові формати політичного представництва, представлені реформістами та партіями середнього класу? Результати цих виборів дадуть відповіді на ключові питання про майбутнє демократичної системи Великої Британії.
