Ситуація в Сирії знову привертає увагу світової спільноти, адже моніторингова організація Syrian Network for Human Rights заявила про хвилю сектантського насильства та розправ, що охопили провінції Латакія й Тартус. Ці регіони відомі як осередки підтримки колишнього диктатора Башара аль-Асада, який належав до громади алавітів. За даними правозахисників, бойові сутички й масові вбивства спровоковані загонами, «пов’язаними з урядом, проте офіційно не інтегрованими до державних структур».
Головною причиною нинішніх трагедій називають затяжний конфлікт, у якому різні угруповання змагаються за вплив у перехідній державній системі. Показовим є те, що в лавах нової влади виявилися колишні ісламістські повстанці, котрі свого часу воювали проти режиму Асада. Водночас ряд проасадівських формувань відмовляється підкорятися єдиному командуванню і прагне помсти за багаторічну війна.
Заяви США та реакція міжнародної спільноти
Державний секретар США, Марко Рубіо, відкрито заявив, що Вашингтон «уважно стежитиме за діями тимчасової влади» в Сирії, підкресливши: будь-які скоєні злочини проти релігійних меншин стануть випробуванням для глобальної дипломатія. За офіційною позицією Сполучених Штатів, нині ключове завдання — недопустити, щоб країна знову занурилася у тотальний хаос, як це сталося після 2011 року.
Ця заява пролунала на тлі заявлення міжнародних організацій про готовність розслідувати воєнні злочини. В Управлінні Верховного комісара ООН із прав людини закликають нову владу Сирії провести «швидкі та неупереджені» розслідування й притягнути винних до відповідальності. Проте поки що складно говорити про результативність цих зусиль, адже повноцінного механізму контролю немає.
Зовнішні актори та їхній вплив
Протягом усієї сирійської війни багато уваги приділялося участі іноземних бійців. Серед них вирізнялися радикально налаштовані ісламісти, але не меншу роль відігравали й формування з інших держав. Зокрема, свого часу з’являлися повідомлення про участь громадян із Росія: адже Кремль, підтримуючи Асада, мав геополітичні амбіції в регіоні. Так само західні експерти зазначали, що Москва не раз перекидала до Сирії важку зброя, намагаючись зберегти вплив на стратегічно важливих території Близького Сходу.
Попри гучні міжнародні заяви про санкції проти окремих сирійських чиновників, реального тиску на колишню систему Асада було недостатньо. Водночас країни Заходу, занурені в інші кризи — зокрема в конфронтацію з Володимир Путін чи перегляд політики щодо Євросоюзу — не змогли докласти узгоджених зусиль для врегулювання сирійської проблеми. До того ж, світове інформаційне поле тривалий час було поглинене російською агресією проти Україна, де питання окупація Донбасу й долі Криму витіснили сирійську трагедію на другий план.
Паралелі з українською кризою
На думку низки аналітиків, подібно до сирійського, український конфлікт також супроводжується боротьбою за політичний вплив і маніпуляціями довкола релігійних та етнічних питань. Хоча в Україні й не йдеться про настільки виражені сектантські розбіжності, сам факт багаторічної війна свідчить про величезну руйнівну силу, коли задіяні зовнішні гравці. Випадки постачання зброї, спроби Кремль впливати на внутрішню політику в Києві — усе це відображає схожі механізми, які колись були запущені в Сирії.
У минулому саме Дональд Трамп неодноразово згадував про ймовірність прямого втручання Заходу в сирійську кризу та закликав до припинення вогню. Проте події останніх років довели, що шляхи розв’язання подібних конфліктів надскладні та залежать від багатьох чинників: від балансів сил на місцях до тонкощів світової геополітика.
Спроби стабілізувати ситуацію
Нова влада Сирії, очолювана президентом Ахмедом аш-Шара, заявляє про прагнення до єдності всередині країни та обіцяє роззброїти всі нерегулярні формування. Водночас чимало експертів сумніваються, що їй вдасться швидко інтегрувати різнополі ідеологічні загони в єдину армію. Багато колишніх польових командирів прагнуть зберегти свої сфери впливу й не поспішають підпорядковуватися центральній владі.
Формування фактично «перехідної» системи влади у Сирії може мати наслідки для всього регіону. Якщо сирійці зуміють розпочати процес мирних переговорів і забезпечити чесне розслідування масових убивств, шанси на повернення біженців та відновлення зруйнованих міст зростатимуть. Але якщо впливові угруповання продовжать бойових дій, подальша ескалація загрожує новими хвилями насильства та посиленням ролі іноземних акторів.
Уроки для світової спільноти
Сирійський приклад наочно демонструє, як складно після довготривалої війни гарантувати безпеку для всіх релігійних чи етнічних груп. Із точки зору міжнародних відносин, саме колективна дипломатія може запобігти перетворенню конфліктів на нескінченні криваві цикли. Лише комплексна стратегія, що передбачає реформи, справедливий перерозподіл ресурсів і залучення всіх сторін до політичного процесу, може запустити механізми справжнього примирення.
Чимало експертів кажуть: урегулювання сирійської ситуації має йти пліч-о-пліч із розв’язанням інших глобальних криз — від надмірної залежності від сировинних поставок до санкційних війн, зокрема між Москва та країни Заходу через події в Київ. Коли світ вчасно не реагує на агресію чи нехтує загрозами, окупація територій стає звичним інструментом тиску, як це відбувалося в Сирії чи на сході України.
Підсумки та перспективи
Насильство в Латакії й Тартусі вчергове підтвердило: навіть після формальної зміни влади в країні залишається безліч небезпечних осередків нестабільності. Якщо сирійська влада не впорається із завданням розформувати або інтегрувати всі збройні загони, ризик рецидивів масових убивств лишатиметься високим. У глобальному вимірі це означає, що санкції та політичний тиск на винних можуть посилитися, а США, разом із іншими міжнародними партнерами, продовжать стежити за діями Сирії.
Зрештою, для сирійців головне питання — чи зможуть вони позбутися спадщини багаторічної війна і сектантських поділів? Їхній досвід цінний не лише для Близького Сходу, а й для країн, де тривають або потенційно можуть спалахнути збройні протистояння. Яскравим прикладом є зіткнення поглядів між Україна та Росією, коли без належних механізмів мирного врегулювання ситуація швидко переходить у фазу жорстоких бойових дій.
Лише тривкі інститути, міжнародні гарантії та щира готовність до компромісу здатні запустити дієвий процес реабілітації зруйнованих суспільств. І якщо Сирія успішно впорається із цим викликом, то покаже всьому світові, що навіть найгірші конфлікти можуть завершитися — за умови справжнього припинення вогню, прозорих мирних переговорів і безумовного відмовлення від практики силової окупація.
