Сирійські урядові війська в січні різко активізувалися на півночі й сході країни, заходячи на території, які тривалий час контролювали курдські сили та їхні союзники в складі SDF. Найгостріша точка — напрямок на Ракку, місто-символ.
Вашингтон публічно закликав до стриманості: командувач сил США на Близькому Сході адмірал Бред Купер просив Дамаск припинити наступальні дії на ділянці між Алеппо і Табкою. США бояться зриву крихкого порядку й ризиків для своїх людей.
Паралельно спецпосланець США Том Баррак зустрічався в Ербілі з командувачем SDF Мазлумом Абді та Масудом Барзані, намагаючись «зняти температуру» й не допустити ширшого зіткнення. За попереднім аналізом Дейком, це ознака: США не хочуть вакууму.
На полі бою ставка вища, ніж просто контроль над містами. Reuters повідомляв, що урядові сили разом із племінними союзниками зайняли ключові нафтові й газові об’єкти на сході, зокрема великі родовища, які були базою доходів для автономної адміністрації SDF.
Контроль над нафтогазом у Дейр-ез-Зорі — це пальне для держави, зарплати силовиків і політичний ресурс для Дамаска. Для SDF це удар по фінансовій самостійності. Тому конфлікт легко «маскується» гаслами, але живиться економікою.
Окремий вузол — Табка і дамби біля Євфрату. Повідомлялося про перехід міста та стратегічних об’єктів під контроль уряду, що наближає війська до Ракки на десятки кілометрів. Лінія води й електрики тут не менш важлива, ніж лінія фронту.
Ракка має особливу пам’ять: у 2014 році її захопила «Ісламська держава», оголосивши «столицю халіфату», а потім місто пережило руйнівну кампанію звільнення. Сьогодні навіть натяк на новий великий бій оживляє страх повернення хаосу й підпілля ІДІЛ.
Саме цим пояснюється нерв США: їхня стратегія в Сирії роками трималася на партнерстві з SDF як на силі, що стримує «Ісламську державу» та охороняє табори й тюрми з бойовиками. Будь-який розрив координації відкриває вікно для реваншу екстремістів.
Дамаск же говорить мовою «повернення державних ресурсів» і «єдності країни», називаючи SDF «міліціями». SDF відповідає звинуваченнями у зриві домовленостей і спробах розпалити етнічну напругу, а також закликає місцевих арабів мобілізуватися до оборони.
На цьому тлі президент Ахмад аль-Шараа підписав декрет, що підтверджує курдські права та, за повідомленнями медіа, включає визнання курдської мови й кроки щодо статусу курдів. Документ подали як деескалацію, але вже за добу бойові дії спалахнули знову.
Ключова інтрига — інтеграція курдських військових і цивільних структур у «нову Сирію» після падіння режиму Асада. Переговори тягнулися місяцями й застопорилися. Тепер просування уряду виглядає як спроба змінити позиції силою — до того, як сторони підпишуть рамку.
Додатковий фактор — племінна мапа. Reuters описує підтримку урядового наступу з боку частини арабських племен і паралельні заяви Дамаска про «дефекції» з SDF. Навіть якщо цифри спірні, сам наратив важливий: уряд хоче показати, що SDF ізольована.
Найвразливіше місце SDF — легітимність у змішаних районах, де курдські сили керують переважно арабськими громадами. Якщо Дамаск поєднає військовий тиск із обіцянками «повернення держави» та ресурсами від нафти, він може перетягнути нейтралів.
Водночас для Дамаска ризик — міжнародний. США прямо ставлять питання про безпеку операцій проти ІДІЛ і про долю американського контингенту. Надмірна жорсткість може зіпсувати шанс на відновлення зовнішньої підтримки та інвестицій у реконструкцію, які Сирії критично потрібні.
Показово, що вже 18 січня з’явилися повідомлення про оголошення припинення вогню й рамкову домовленість щодо інтеграції SDF у державні структури Сирії та передачі ключових територій і інфраструктури. Якщо це підтвердиться в деталях, це може означати перелом.
Але навіть «припинення вогню» не дорівнює стабільності. У Сирії головне — механізми виконання: хто контролює КПП, хто керує тюрмами з бойовиками ІДІЛ, хто розподіляє доходи з нафтових родовищ, і які гарантії безпеки отримають курдські громади та місцеві адміністрації.
У короткій перспективі вирішальними стануть два тести: чи зупиниться просування біля Ракки та чи не вибухнуть «локальні війни» за дамби, свердловини й дороги. У середній — чи перетвориться декрет про курдські права на реальні інституції, а не на папір.
Сирійська криза входить у фазу, де мова «національної єдності» стикається з реальністю автономій, травм і ресурсів. Якщо Дамаск і SDF не зафіксують правила гри під міжнародним наглядом, «вікно ІДІЛ» може відкритися знову — й тоді програють усі сторони.
