Російська армія спробувала різко підняти тиск на фронті в другій половині березня, але поки що ця хвиля наступу виглядає радше демонстрацією виснаження, ніж перелому. За словами головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, з 17 по 20 березня російські війська провели 619 штурмових дій і втратили понад 6090 військових убитими та пораненими. Саме цей темп він описав як «колосальний тиск».
Це важливий сигнал не лише через саму цифру втрат Росії, а через структуру боїв. Сирський каже, що ворог намагався одночасно продавити оборону на кількох стратегічних напрямках, але на частині ділянок його наступальні дії вдалося зупинити, а на інших — змусити противника перегруповуватися. Тобто мова йде не про локальний сплеск, а про спробу масштабнішого тиску вздовж значної частини лінії фронту.
Найбільше навантаження припало на Покровський та Олександрівський напрямки. Лише на Покровському, за даними Сирського, росіяни атакували 163 рази, на Олександрівському — 96. Напруження також трималося на Костянтинівському напрямку, а також поблизу Очеретиного, Лимана й Куп’янська. Саме така географія боїв показує: Росія все ще шукає місце, де можна розхитати українську оборону перед весняно-літньою кампанією.
За попереднім аналізом Дейком, ця хвиля атак є продовженням ширшого російського задуму, який Україна намагається зламати ще з початку березня. Ще 16 березня Володимир Зеленський прямо заявив, що українські Сили оборони зірвали російську стратегічну наступальну операцію, яку ворог планував саме на березень. Тобто нинішні штурми варто читати не як початок нового сюжету, а як спробу Кремля повернути втрачену ініціативу.
Сам Зеленський 22 березня підтвердив, що росіяни останніми днями помітно активізувалися, користуючись погодою. Але водночас він наголосив, що саме це принесло ворогу ще більші втрати: лише за тиждень, за його словами, Росія мала понад 8 тисяч убитих і важкопоранених. Окремо президент згадав і механізовані штурми, додавши, що українські дрони працюють добре, а позиції армії залишаються сильними.
У цьому і полягає логіка так званих «м’ясних штурмів», якою українське командування описує поведінку ворога. Ідеться не просто про велику кількість атак, а про повторювані спроби продавити фронт масою живої сили, часто без достатнього оперативного результату. Коли за чотири дні відбувається 619 штурмів, а заявлена ціна перевищує 6 тисяч людей, це означає, що Росія намагається компенсувати нестачу швидкого маневру кількістю атак і прийняттям надвисоких втрат.
Погода тут справді має значення. Сухіший ґрунт і краща видимість полегшують не лише пересування техніки, а й організацію механізованих ударів. Але ця сама погода працює і на українську сторону, якщо в неї достатньо дронів, розвідки та вогневого контролю. Зеленський і Сирський фактично описують саме такий баланс: противник активізувався, однак це не перетворилося на оперативний успіх, а лише збільшило його санітарні й безповоротні втрати.
Оцінка ISW додає до цього ще один рівень розуміння. Американський аналітичний центр вважає, що українські контратаки не лише в Олександрівському й Гуляйпільському напрямках, а й у західній частині Запорізької області вже створюють тактичні, оперативні й стратегічні ефекти, які можуть зірвати російську весняно-літню наступальну кампанію. Інакше кажучи, Росія змушена витрачати сили не тільки на наступ, а й на латання власної вразливості.
ISW прямо пов’язує це з боротьбою за так званий Fortress Belt у Донецькій області — укріплену смугу міст і вузлів оборони, яка залишається для Росії однією з головних оперативних цілей. Аналітики вказують, що російські сили вже раніше неодноразово провалювалися, коли намагалися одночасно вести активні наступи на кількох секторах фронту. Тому нинішня дилема для Москви виглядає жорстко: або кидати ресурси на Донеччину, або гасити наслідки українських контратак на півдні.
Ще на початку березня ISW та українські джерела вказували, що Росія почала готувати поле бою під новий сезон наступу — через артилерійську обробку, удари по логістиці та тиск на південний край донбаської оборонної смуги. Але якщо порівняти цю підготовку з теперішнім результатом, видно ключову невідповідність: темп штурмів високий, а конвертація в прорив — низька. Саме це робить російську кампанію дорогою і дедалі ризикованішою для самої РФ.
Водночас потрібно зберігати тверезість у цифрах. Дані про 6090 втрат за чотири дні і понад 8 тисяч за тиждень — це українські оцінки, які в умовах активних боїв неможливо незалежно перевірити в реальному часі. Але навіть якщо дивитися на них як на оперативну оцінку, а не як на остаточний баланс, вони добре показують, як саме Київ бачить характер нинішнього російського натиску: багато штурмів, багато живої сили, мало підтвердженого оперативного результату.
Ще один показовий момент — Росія, схоже, не відмовляється від наміру продовжувати тиск. Сирський каже, що ворог підтягує свіжі підрозділи й готується до нових атак. Це означає, що Кремль, імовірно, все ще сподівається за рахунок маси, погоди й політичного тиску вибити бодай локальний успіх до того, як Україна ще сильніше укріпить напрямки та наростить свою дронову перевагу.
Військовослужбовці 127-ї окремої територіальної бригади керують безпілотником, який шукає російські ударні безпілотники на передовій у Харківській області в суботу, 14 березня 2026 року — Ніколетта Стоянова
