Схвалення найбільшої літієвої шахти у США адміністрацією Дональда Трампа стало прикладом того, як енергетична політика, інтереси бізнесу та державна етика можуть небезпечно перетинатися. У центрі історії — родина високопосадовиці Міністерства внутрішніх справ, яка не задекларувала фінансову вигоду.
Йдеться про проєкт Thacker Pass у штаті Невада — стратегічне родовище літію, критично важливого для акумуляторів, електромобілів та військових технологій. Саме цей проєкт отримав дозвіл у прискореному режимі, що одразу викликало критику екологів та експертів з державної етики.
Карен Бадд-Фален, яка нині обіймає третю за значущістю посаду в Міністерстві внутрішніх справ США, у минулому відповідала за правові питання, пов’язані з дикою природою. Саме її відомство видало дозвіл на розробку родовища, попри масштабні ризики для довкілля.
Паралельно з цим її чоловік, Френк Фален, ще у 2018 році уклав контракт на продаж водних прав компанії Lithium Nevada Corp. Сума угоди сягнула 3,5 мільйона доларів, а сама вода була критично необхідною для реалізації літієвого проєкту.
Фактично прибуток родини напряму залежав від того, чи отримає шахта федеральний дозвіл. Без нього компанія мала право розірвати контракт і не виплачувати основну частину коштів. Це створює прямий конфлікт інтересів, який, згідно з законом, мав бути задекларований.
У фінансових деклараціях Карен Бадд-Фален за 2018–2021 роки згадувався сімейний ранчо, але не вказувалося джерело багатомільйонних доходів. Формально доходи декларувалися як мінімальні, що суперечить даним контрактів та звітів для регуляторів.
Ситуацію ускладнює факт, що у 2019 році посадовиця зустрічалася з керівниками Lithium Americas у будівлі міністерства. Хоча сторони стверджують, що зустріч була неформальною, для етичних стандартів держслужби цього недостатньо.
Експерти з державної етики наголошують: навіть відсутність прямого впливу не знімає обов’язку повного розкриття інформації. Громадськість має знати, чи була посадовиця відсторонена від ухвалення рішень, або чи отримувала спеціальний етичний дозвіл.
Особливу увагу привертає використання «швидкої процедури» погодження проєкту. Адміністрація Трампа скоротила екологічні перевірки в межах реформи NEPA, що дозволило завершити оцінку Thacker Pass менш ніж за рік замість кількох років.
Це рішення мало далекосяжні наслідки. Літієва шахта загрожує середовищу проживання рідкісних видів, зокрема форелі Lahontan, товсторогих баранів та шавлієвих тетеруків. Протести тривали роками, але були проігноровані.
При цьому літій став ключовим елементом енергетичної трансформації США. Попит на нього зростає, і держава прагне зменшити залежність від імпорту. Саме цим аргументом влада виправдовує політичну підтримку подібних проєктів.
Проте кейс Thacker Pass демонструє системну проблему: стратегічні рішення ухвалюються без достатньої прозорості. Фінансові інтереси родичів чиновників, прискорені дозволи та ослаблений екологічний контроль підривають довіру до державних інституцій.
Сама Карен Бадд-Фален має суперечливу репутацію. Вона відома як адвокатка, що десятиліттями захищала інтереси ранчерів і критикувала екологічне регулювання. Її підхід часто конфліктував із принципами збереження природи.
Прихильники посадовиці стверджують, що вона діє професійно і суворо дотримується правил. Критики ж бачать у її кар’єрі приклад системного лобізму інтересів землевласників у федеральній політиці.
Фінансові наслідки рішення також показові. Акції Lithium Americas різко зросли після оголошення про участь уряду США у проєкті, але згодом втратили частину вартості. Це підкреслює нестабільність ринку та ризики політичного втручання.
Історія з водними правами демонструє ще одну проблему Заходу США — дефіцит води. Для роботи шахти потрібно тисячі акр-футів води щороку, що посилює конкуренцію між промисловістю та місцевими громадами.
У довгостроковій перспективі цей скандал може стати прецедентом для перегляду етичних норм у сфері «зеленої» енергетики. Без жорстких правил прозорості навіть стратегічно важливі проєкти ризикують втратити суспільну підтримку.
Для США це сигнал про необхідність балансувати між економічними інтересами, енергетичною безпекою та довірою громадян. Для світу — приклад того, як енергетичний перехід може породжувати нові політичні та корупційні ризики.
У майбутньому саме подібні кейси визначатимуть, чи зможе «зелена» економіка розвиватися без повторення старих помилок сировинних галузей. Прозорість і підзвітність стають не менш важливими, ніж самі корисні копалини.
