У вересні 2025 року Росія вперше після десятиліть проводить «Інтербачення» — альтернативу Євробаченню, яку у радянську добу організовували в Чехословаччині. Ініціатором став особисто Володимир Путін, що прагне створити власний культурний майданчик після того, як Росію виключили з Євробачення за повномасштабну війну проти України.
Організатором шоу призначено віцепрем’єра Дмитра Чернишенка. Формат позиціонують як «альтернативу Заходу» з акцентом на країни-союзники Кремля.
Неочікуваним стало рішення Вашингтона направити на конкурс американського виконавця Брендона Говарда (B. Howard). Його часто згадують у контексті чуток про спорідненість із Майклом Джексоном, однак підтверджень цьому немає.
Організатори підкреслили, що його музика «об’єднує культури й виходить за межі політики». Проте критики нагадують: участь США легітимізує платформу, яку Кремль відверто використовує як інструмент пропаганди.
Серед заявлених учасників — Білорусь, Куба, Венесуела, Катар, Казахстан, Киргизстан, Сербія (країна-кандидат в ЄС). Росію представлятиме співак Shaman (Ярослав Дронов), відомий своїми прорежимними піснями та участю у концертах на підтримку війни. ЄС уже запровадив проти нього санкції.
Таким чином, «Інтербачення» стає майданчиком держав, які або прямо підтримують Кремль, або дистанціюються від політики ЄС.
Міністерство закордонних справ України різко розкритикувало захід, заявивши, що він є «інструментом ворожої пропаганди та способом відбілювання агресивної політики РФ».
Для Києва очевидно: культурні шоу, організовані Росією, стають частиною гібридної війни — поряд із медійними кампаніями, кібератаками й дезінформацією.
Аналітики зазначають, що для США участь в «Інтербаченні» може стати дипломатичною помилкою. З одного боку, це шанс показати «м’яку силу» й уникнути культурної ізоляції. З іншого — ризик потрапити в кремлівську пастку, де будь-яка присутність використовується для легітимізації авторитарного формату.
«Інтербачення-2025» стає не просто музичним конкурсом, а політичним маркером, що показує лінії розколу у світі. Для Росії — це спроба довести, що вона не в ізоляції. Для США — випробування, чи можна брати участь у культурних заходах країни-агресора, не підігруючи її пропаганді.
