Тайвань готується до війни, якої сподівається уникнути. Його нова оборонна концепція виходить із простої логіки: острів не може зрівнятися з Китаєм кількістю кораблів, літаків чи ракет, але може зробити вторгнення настільки складним і дорогим, що сама ціна операції стане стримувальним фактором.
Центральне місце в цій моделі відведене дронам. Йдеться про розвідувальні апарати, ударні безпілотники, морські платформи без екіпажу, мобільні ракетні комплекси та артилерію, які повинні одночасно атакувати сили вторгнення на морі, узбережжі й у глибині бойових порядків.
Американські військові називають таку концепцію «hellscape» — «пекельним ландшафтом». Її сенс не в одній надтехнологічній зброї, а в масі дешевших систем, здатних безперервно знаходити цілі, передавати координати й завдавати ударів швидше, ніж противник встигає перебудуватися.
За оцінкою «Дейком», Тайвань фактично намагається перетворити географічну слабкість на оборонну перевагу. Китай має величезну чисельну перевагу, але будь-яке вторгнення вимагатиме перекидання військ через протоку й концентрації сил у передбачуваних районах — саме там безпілотники можуть бути найбільш небезпечними.
Українська війна стала для Тайбея головною лабораторією такого мислення. Україна показала, що дешевий FPV-дрон може знищити значно дорожчу бронетехніку, а далекобійні безпілотники — бити по логістиці, складах і промислових об’єктах далеко за лінією фронту.
Для Тайваню цей досвід особливо важливий. У разі китайської операції головними цілями можуть стати десантні кораблі, транспорти, порти, вузли управління й техніка, яка намагатиметься висадитися на обмеженій кількості придатних ділянок узбережжя.
Тайванська влада тому прагне не просто закупити більше апаратів, а створити цілу безпілотну екосистему. До 2030 року країна хоче виробляти близько 100 тисяч дронів на місяць, приблизно половину з них — для експорту.
Паралельно військові планують придбати понад 210 тисяч повітряних і морських безпілотних систем. Такий масштаб показує, що дрон більше не розглядається як допоміжний інструмент розвідки. Він стає одним із базових елементів оборони острова.
Але саме тут починається головна проблема. Купити сотні тисяч безпілотників значно простіше, ніж навчитися вести ними війну. Досвід України показує, що ефективність визначає не кількість апаратів на складі, а швидкість циклу між виявленням цілі, рішенням і ударом.
Це вимагає зовсім іншої армії. Підрозділи мають бути меншими, мобільнішими й автономнішими, швидко змінювати позиції та не залишатися на одному місці після застосування зброї. У середовищі, насиченому розвідкою, нерухома батарея або штаб стають ціллю майже відразу після виявлення.
Тайванські навчання Han Kuang дедалі більше підлаштовуються під цю реальність. Військові відпрацьовують використання дронів для розвідки, пошуку противника й наведення ударів, а також боротьбу з ворожими безпілотниками.
Створене окреме командування прибережних бойових операцій, яке має звести дрони, мобільні ракети та артилерію в єдиний оборонний контур. У теорії це дозволяє атакувати китайські сили ще до того, як вони досягнуть пляжів.
Морські дрони додають ще один рівень загрози. Безпілотні катери можуть вести розвідку, створювати хибні цілі, атакувати десантні кораблі або змушувати китайський флот триматися далі від узбережжя. Для амфібійної операції навіть затримка може мати критичне значення.
Однак Тайвань має принципову відмінність від України: він ще не пройшов через реальну війну. Українська армія перебудовувалася під тиском щоденних втрат, помилок і технологічних змін. Тайванські військові змушені створювати нову доктрину в мирний час, коли інституційний опір реформам значно сильніший.
Через це найбільшим ризиком стає захоплення технологіями без зміни самої військової культури. Армія може отримати десятки тисяч дронів, але залишитися централізованою, повільною й залежною від складних процедур ухвалення рішень.
У такому випадку «пекельний ландшафт» існуватиме переважно на папері. Безпілотники потребують операторів, захищеного зв’язку, програмного забезпечення, запасних частин, батарей, боєприпасів і постійного оновлення тактики. Китай, своєю чергою, активно розвиває засоби радіоелектронної боротьби та перехоплення.
Пекін уважно вивчає ту саму війну, що й Тайбей. Народно-визвольна армія також розширює парк безпілотних літальних і морських систем, працює над глушінням каналів зв’язку й створює власні комплекси протидії дронам.
Тому майбутня війна навколо Тайваню, якщо вона почнеться, навряд чи буде односторонньою демонстрацією безпілотних технологій. Це буде боротьба двох систем розвідки, зв’язку, автономності та виробництва, де кожна сторона намагатиметься осліпити іншу швидше, ніж втратить власні сенсори.
Для Тайваню особливо важлива промислова автономія. У разі блокади Китай майже напевно спробує перервати зовнішні поставки, тому критичні компоненти й боєприпаси мають вироблятися або накопичуватися безпосередньо на острові.
Саме тому влада робить ставку не тільки на армію, а й на створення великої національної дронової індустрії. За перші три місяці 2026 року Тайвань експортував безпілотників на $115 млн — більше, ніж за весь 2025 рік.
Для острова це має подвійний сенс. Великий експорт забезпечує виробникам замовлення в мирний час, дозволяє масштабувати заводи й знижувати собівартість. У кризовій ситуації ті самі лінії можуть бути переключені на потреби власної оборони.
Тайбей також намагається зайняти нішу постачальника компонентів для демократичних держав, які прагнуть скоротити залежність від китайських деталей. Тут оборонна стратегія безпосередньо зливається з промисловою політикою.
Політичні суперечки всередині Тайваню залишаються серйозними. Уряд пропонував витратити близько $6,5 млрд протягом п’яти років на закупівлю дронів, тоді як опозиція заблокувала план через ризики корупції та неефективних витрат, запропонувавши власну модель із більшим акцентом на внутрішнє виробництво.
Але сама потреба у великому безпілотному флоті вже майже не є предметом спору. Розбіжності стосуються грошей, контролю й того, яка частка виробництва має залишатися на острові.
Це важливий сигнал. Тайванська оборона поступово відходить від ідеї, що виживання острова визначатиметься кількома великими платформами — винищувачами, кораблями чи дорогими ракетними комплексами. Нова модель передбачає тисячі розосереджених систем, які складніше знищити одним першим ударом.
Таке переозброєння не скасовує потреби у флоті, авіації чи американській підтримці. Воно має іншу функцію: пережити початковий удар і зробити будь-яку спробу висадки настільки хаотичною, дорогою та непередбачуваною, щоб китайське командування не могло розраховувати на швидку перемогу.
У цьому й полягає справжня логіка «пекельного ландшафту». Тайваню не потрібно гарантувати знищення всіх сил вторгнення. Йому достатньо переконати Пекін, що протоку неможливо подолати без неприйнятних втрат, а швидка операція може перетворитися на затяжну війну.
Дрони стають центральним елементом цієї ставки не тому, що вони роблять Тайвань сильнішим за Китай. Вони дозволяють зробити китайську перевагу менш вирішальною. Для острова, який живе поруч із набагато потужнішим противником, саме ця різниця може визначити, чи почнеться війна взагалі.
