Фінансування телемарафону: цифри, що викликають дискусію
Телемарафон «Єдині новини #UAразом» уже давно став не просто телевізійним продуктом, а важливим елементом інформаційної політики держави. Його стабільне фінансування з бюджету щороку привертає увагу як експертів, так і широкої аудиторії. Новина про додаткові 109 мільйонів гривень лише посилила суспільну дискусію щодо доцільності та прозорості таких витрат.
16 грудня державне підприємство «Мультимедійна платформа іномовлення України» уклало чотири нові угоди з телеканалами. Йдеться про виробництво контенту для телемарафону до кінця поточного року. Формально — це дозамовлення послуг на листопад і грудень, але фактично — суттєве збільшення загального бюджету.
Вартість кожного з нових договорів коливається від 24 до 29 мільйонів гривень. При цьому обсяг оплачуваного контенту в кожному випадку різний, що напряму впливає на ціну години мовлення. Саме ці розбіжності часто стають підставою для критики та підозр у непрозорості розрахунків.
Ще у березні цього року було відомо, що на виробництво контенту для телемарафону у 2025 році передбачено 738 мільйонів гривень. Додавши нові угоди, сумарна вартість створення контенту на поточний рік зросла до 847 мільйонів. Ця цифра вже сама по собі є показовою для розуміння масштабів державних витрат на телебачення.
Таке зростання фінансування викликає логічні запитання: чи відповідає якість і вплив телемарафону вкладеним коштам, і чи існують альтернативні способи донесення інформації до громадян з меншими витратами для бюджету.
Хто виробляє контент і хто отримує кошти
Телемарафон «Єдині новини #UAразом» транслюється кількома великими медіакомпаніями, кожна з яких має власну історію, вплив і репутацію. Серед них — ТОВ «Ми – Україна», ТОВ «СЛМ Новини», що є інформаційним продакшном групи StarLightMedia, а також «Студія 1+1», «Інтер» і продакшн «Кінокіт» від телеканалу «Рада».
StarLightMedia належить бізнесмену Віктору Пінчуку і багато років залишається одним із ключових гравців на українському телевізійному ринку. Її участь у телемарафоні сприймається як логічна з огляду на технічні та кадрові можливості компанії. Водночас це означає, що значна частина бюджетних коштів концентрується в руках великих медіахолдингів.
Не менш дискусійною є участь «Студії 1+1», яка входить до групи Ігоря Коломойського, та телеканалу «Інтер», пов’язаного з Дмитром Фірташем. Присутність таких гравців у державному інформаційному проєкті постійно викликає запитання про баланс впливу, редакційну незалежність і політичні ризики.
Важливо розуміти, що телемарафон — це не лише новини. Це години прямого ефіру, аналітичні студії, включення з регіонів, робота з експертами та гостями. Усе це потребує значних ресурсів, і саме цим часто аргументують високі бюджети.
Проте суспільство дедалі частіше вимагає не лише пояснень, а й чітких звітів: що саме виробляється за ці кошти, як оцінюється ефективність контенту та чи є реальна конкуренція між виробниками.
Загальна картина витрат і наслідки для медіапростору
Якщо врахувати не лише «Єдині новини #UAразом», а й інший телемарафон Freeдом, загальна сума виплат виробникам контенту вже сягнула 2,70 мільярда гривень. Ця цифра вражає навіть у масштабах державного бюджету і змушує замислитися про довгострокові наслідки такої моделі фінансування.
З одного боку, держава отримує контрольований інформаційний майданчик, здатний швидко реагувати на події та формувати спільний порядок денний. В умовах постійних викликів це виглядає як стратегічна необхідність. Телемарафон стає інструментом стабільності та єдності.
З іншого боку, концентрація ресурсів у кількох великих компаній може призводити до звуження медіарізноманіття. Менші незалежні редакції залишаються поза цими бюджетами, що у перспективі впливає на розвиток усього ринку.
Експерти також звертають увагу на ризик звикання до постійного бюджетного фінансування. Коли значна частина доходів гарантована державними контрактами, мотивація до інновацій і пошуку нових форматів може знижуватися.
Саме тому історія з додатковими 109 мільйонами гривень — це не просто новина про чергові угоди. Це привід для ширшої розмови про роль держави в медіа, межі її впливу та відповідальність перед суспільством за кожну витрачену гривню.
