.jpg)
Промова Дональда Трампа мала повернути в центр американської політики його давню тезу про нібито вкрадені вибори 2020 року. Президент зосередився на Китаї, представляючи Пекін як силу, що прагнула завадити його переобранню та приховала сліди свого впливу.
Для підкріплення цієї версії Білий дім розсекретив масив документів американської розвідки. Однак оприлюднені матеріали створили іншу картину: найбільш системні, цілеспрямовані й політично скоординовані спроби вплинути на кампанію походили не з Китаю, а з Росії.
Упродовж 25-хвилинного виступу Трамп майже не говорив про Москву. Це особливо помітно на тлі висновків, які протягом багатьох років робили розвідувальні служби, спеціальні прокурори та комітети Конгресу: Кремль намагався послабити суперників Трампа і в 2016-му, і в 2020 році.
За оцінкою Дейком, суперечність між змістом промови та змістом розсекречених файлів показує не просто вибіркове трактування фактів. Вона демонструє, як розвідувальна інформація перетворюється на інструмент внутрішньої політики, коли з неї вилучають незручні висновки й підсвічують вигідні фрагменти.
Найдетальніший опис російського втручання містився в оцінці Національної розвідувальної ради, підготовленій у серпні 2020 року. Аналітики дійшли висновку, що Володимир Путін і високопосадовці його уряду контролювали кампанію, спрямовану на дискредитацію Джо Байдена.
Метою операції було не лише поширення загальної недовіри до демократичного кандидата. Російські структури прагнули створити резонансний корупційний скандал, який пов’язав би Байдена, його сина Гантера та Демократичну партію з українською енергетичною компанією Burisma.
Цей сюжет став одним із найстійкіших елементів політичної дезінформації у США. Республіканські союзники Трампа роками стверджували, що Байден, перебуваючи на посаді віцепрезидента, домігся припинення українського розслідування, аби захистити бізнесові інтереси свого сина.
Попри численні перевірки, доказів того, що Джо Байден отримував хабарі або незаконно втручався в українські справи, виявлено не було. Проте сама історія виявилася надзвичайно зручною для інформаційної операції: вона поєднувала Україну, корупцію, сімейні зв’язки та недовіру до політичної еліти.
Ключовим епізодом стала історія інформатора ФБР Александра Смирнова. Він стверджував, що власник Burisma нібито заплатив по п’ять мільйонів доларів Джо Байдену та його синові. Згодом Смирнова звинуватили в наданні неправдивої інформації, а він визнав, що частина його тверджень була пов’язана з російською розвідкою.
Оцінка американського розвідувального співтовариства, оприлюднена вже після виборів, описувала ширшу мережу впливу. Посередники, пов’язані з російськими спецслужбами, передавали неправдиві історії журналістам, чиновникам та впливовим особам, зокрема людям із близького оточення Трампа.
Ця схема не вимагала прямого керування американськими політиками. Її сила полягала в тому, що готові наративи підхоплювалися всередині США, де вони швидко ставали частиною телевізійних ефірів, слухань у Конгресі та передвиборчих кампаній.
Особливу роль відігравав Рудольф Джуліані, колишній особистий адвокат Трампа. Він контактував із політичними діячами в Україні та допомагав просувати звинувачення проти Байденів. Федеральне розслідування перевіряло, чи використовували його іноземні сили для поширення маніпулятивної інформації, однак обвинувачень Джуліані не висунули.
Російська дезінформація була ширшою за історію Burisma. Вона також просувала версію, що у вибори 2016 року втручалася Україна, а не Росія. Ця теорія суперечила висновкам американських спецслужб, але давала Трампу можливість відводити увагу від дій Кремля.
Саме цей сюжет став частиною першого імпічменту Трампа. У телефонній розмові з Володимиром Зеленським він закликав українського президента розслідувати діяльність Байденів. Паралельно адміністрація затримувала військову допомогу, необхідну Україні для протидії підтримуваним Росією силам.
Після повернення Трампа до Білого дому ставлення до розвідданих набуло нового інституційного значення. Керівні посади у розвідувальному співтоваристві дедалі частіше отримують політично лояльні люди з обмеженим досвідом у сфері національної безпеки.
Це підсилює побоювання, що розвідувальні оцінки можуть використовуватися не для інформування президента й суспільства, а для підтвердження вже сформованої політичної версії. Небезпека полягає не лише у приховуванні окремих фактів, а й у поступовому руйнуванні довіри до самої системи аналізу.
Китай справді був присутній у розвідувальних оцінках щодо виборів 2020 року. Проте його дії описувалися як значно обережніші й менш агресивні, ніж російські операції. Пекін був зацікавлений у поразці Трампа, але не розгорнув кампанії, співмірної з тією, яку проводила Москва.
Іран також намагався зашкодити Трампу, використовуючи грубіші та менш ефективні методи. Проте президент у своїй промові приділив мало уваги і Тегерану, і Москві, зосередившись на Китаї — суперникові, проти якого легше вибудувати цілісну економічну та геополітичну загрозу.
Такий вибір має політичну логіку. Китай займає центральне місце в торговельній, технологічній та військовій стратегії адміністрації. Визнання масштабного російського втручання, навпаки, повертає дискусію до питання, від якого Трамп послідовно дистанціюється: чи сприяли дії Кремля його виборчим інтересам.
Розсекречені документи не підтверджують твердження про фальсифікацію результатів голосування. Вони описують іноземні інформаційні операції — спроби впливати на думки виборців, посилювати розколи та дискредитувати кандидатів. Це принципово відрізняється від маніпуляцій із бюлетенями або підрахунком голосів.
Саме змішування цих понять дає змогу перетворювати реальне іноземне втручання на аргумент на користь бездоказової версії про «вкрадені вибори». Розвідка говорить про інформаційний вплив, тоді як політична риторика підміняє його твердженням про незаконну зміну результату.
У підсумку оприлюднення файлів створило для Білого дому незручний ефект. Документи, покликані посилити звинувачення проти Китаю, нагадали про масштаб і послідовність російської кампанії. Вони також показали, наскільки легко державна таємниця може стати частиною політичного спектаклю.
Головна історія цих матеріалів полягає не в тому, що іноземні держави намагалися впливати на американські вибори. Це давно встановлений факт. Значно важливіше інше: президент США продовжує обирати з розвідувальної картини лише ті елементи, які підтримують його політичний наратив, навіть коли самі документи ведуть до протилежного висновку.
