Другий президентський термін Дональда Трампа став підтвердженням того, що так звана альтернативна реальність може відігравати центральну роль у політичному курсі держави. Його здатність впливати на масову свідомість через інформаційні маніпуляції, поширювати відверті вигадки та теорії змови — усе це трансформує внутрішню й зовнішню політику США. Скептики зауважують, що подібний стиль управління призводить до ерозії демократичних цінностей, оскільки підриває довіру до перевірених фактів та відкриває шлях до безпрецедентної дезінформації.
Президент України Володимир Зеленський під час перебування в Туреччині; Дональд Трамп виступає в Mar-A-Lago. Даг Міллс; Прес-служба Президента України
1. Повернення до методів «альтернативних фактів»
Перший президентський термін Дональда Трампа заклав основи для його «оригінального» підходу до політики, коли найодіозніші заяви могли раптово ставати ледь не офіційним курсом Білого дому. Попри критику, він зумів утримати велику електоральну базу людей, котрі довіряють усьому, що виходить безпосередньо з його вуст чи з коментарів його радників. Такі наративи здобули у США назву «альтернативних фактів». Повернувшись вдруге в Овальний кабінет, Трамп одразу довів, що схильний множити ці «факти» та використовувати їх для обґрунтування власних кроків.
Усього за перший місяць другого терміну Трамп заявляв, що:
- США нібито відправили десятки мільйонів презервативів до Гази (та йшлося про підтримку бойовиків ХАМАС).
- Україна почала війну з Росією й тим самим спровокувала глобальну кризу.
- Китай контролює Панамський канал і становить стратегічну загрозу для Америки, яку слід негайно нейтралізувати.
- Програми з розширення різноманіття (diversity) призводять до катастроф у галузі авіаперельотів.
Кожне з цих тверджень виявилося або сильно викривленим, або взагалі вигаданим. Однак у політичному просторі, де Трамп щоразу виграє від високого рівня інформаційного шуму, подібні історії лунають голосно і стають основою для радикальних кроків на кшталт скорочення бюджету на міжнародну допомогу, зміни авіаційних стандартів або навіть перегляду стосунків із партнерськими країнами.
Панамський канал, 12 серпня 2024 року. Енеа Лебрен
2. Пропаганда як інструмент: історичні паралелі
Багато політичних аналітиків й істориків звертають увагу на паралелі між риторикою Трампа та підходами авторитарних режимів минулого століття. У дослідженнях відомого історика Бенджаміна Картера Гетта йдеться про те, що розпалювання страхів, використання пропаганди і свідоме створення «ворогів нації» — це класичні прийоми, характерні для лідерів із сильними авторитарними тенденціями. Водночас Трамп, діючи в демократичній системі, досить вправно застосовує відкриті канали медіа, спонукаючи людей сперечатися навколо його вигаданих тез. Це переводить суспільну увагу з реальних проблем на викривлену повістку, звабливу для тих, хто сприймає Трампа як «самотнього борця із системою».
У книзі Рут Бен-Гіат «Strongmen: Mussolini to the Present» підкреслюється, що Трамп став чи не найуспішнішим пропагандистом у сучасній історії саме завдяки тому, що діє у «повністю вільному суспільстві з незалежними медіа». На її думку, поширення неправди у відкритому й конкурентному інформаційному середовищі — парадоксальний спосіб робити цю брехню ще помітнішою, бо вона викликає хвилю обговорень і дебатів.
3. «Сила наративу» і вразливість аудиторії
Одне з ключових умінь Трампа — створювати привабливий для певних верств суспільства політичний наратив. На думку політологів, він володіє талантом висувати такі тези, які спочатку шокують (чи то твердження про «провину» України, чи міф про «Китай у Панамському каналі»), але надалі обростають деталями та стають предметом обговорення у ЗМІ. Тут на сцену виходить його послідовна стратегія: навіть коли фактчекінг повністю спростовує початкову заяву, президент просто продовжує говорити те саме, імітуючи впевненість у своїй «правді».
Як свідчить досвід, негативні рейтинги чи викриття брехні не завжди шкодять популярності Трампа серед його прихильників. Частина аудиторії вірить йому, бо вбачає в ньому «щирого борця проти еліт», ігноруючи об’єктивні дані. Це явище пов’язане з тим, що критичне мислення нерідко поступається місцем емоційному сприйняттю. Дехто воліє вірити в конспірологічні версії, якщо вони підтверджують їхню упереджену картину світу.
Щоденні газети з обкладинками, присвячені нещодавній телефонній розмові президента Росії Володимира Путіна та президента США Дональда Трампа, викладені біля газетного кіоску на одній з вулиць у Москві, Росія, 13 лютого 2025 року. Максим Шеметов
4. Маніпуляції для виправдання кардинальних змін
Згідно з позицією самого Трампа, він здобув «переважну» та навіть «історичну» перемогу на виборах, хоча офіційна статистика свідчить лише про перевагу в 1,5% у загальнонаціональному голосуванні. Для чого він розкручує такий наратив? Політологи відзначають, що це спосіб узаконити його радикальні заходи, мовляв, «усі американці підтримали цей курс». Відтак відпадає потреба у компромісах із політичними опонентами чи з урахуванням альтернативних поглядів.
Особливо чітко цей підхід помітний у зовнішній політиці США щодо конфлікту між Росією та Україною. Трамп розгортає справжню інформаційну атаку, де «агресором» називає саму Україну, а Володимира Путіна виправдовує, називаючи його ледь не жертвою обставин. Така дезінформація підриває усталене міжнародне уявлення про війну, де Росія силою вторглася на територію сусідньої держави. У підсумку Трамп може виступати з ініціативами укладання мирних угод, вигідних саме Москві, і виправдовувати це «фактом», що Україна «сама розв’язала війну».
Подібний зсув фокусу має колосальне значення, бо надає Трампу інструмент для зміни конфігурації міжнародних альянсів. Якщо велика частина американців почне вірити в те, що Україна — «диктаторська держава», що «знищує своїх громадян» і «втягує США у непотрібну конфронтацію», то будь-які ізоляціоністські або проросійські кроки Вашингтона стають нібито виправданими. Тут проявляється механізм, за допомогою якого інформаційні маніпуляції можуть радикально впливати на глобальний вплив США.
5. Медіаграмотність та виклики для свободи слова
Експерти зі свободи слова наголошують, що феномен Трампа — це водночас попередження про небезпеку відсутності належного рівня медіаграмотності. Коли політики високого рівня користуються беззастережною підтримкою частини суспільства, навіть відверто неправдиві заяви можуть ставати рушійною силою політики. Відтак перевірка фактів (fact-checking) перестає мати вагу, адже аудиторія, що довіряє президенту, відкидає аргументи незалежних журналістів як «проплачені» чи «упереджені».
Водночас постає питання: чи можуть великі американські та світові ЗМІ ефективно протидіяти валу дезінформації, якщо будь-яку критику Трамп називає «фейком»? Дехто з журналістів пропонує змінити формат висвітлення: менше коментувати кожен «скандальний твіт» чи виступ, адже це лише поширює брехню; натомість більше працювати над глибокими розслідуваннями та аналітикою, закликаючи громадян до критичного мислення. Проте в суспільстві, де новини читають здебільшого фрагментарно, така стратегія дає обмежені результати.
Протест проти Ілона Маска та адміністрації Трампа у Вашингтоні на початку цього місяця. Хосе Луїс Магана
6. Приклади спотворення фактів
Одним із найбільш кричущих прикладів маніпуляцій за останні тижні стало твердження Трампа, ніби «США виділили 350 мільярдів доларів на підтримку України, із яких половина кудись зникла, і це визнає сам Зеленський». Насправді, за офіційними даними, виділена сума становить близько третини від цієї цифри, а значну частину допомоги надають у вигляді зброї та військового обладнання, а не грошових коштів. Ба більше, президент України Володимир Зеленський не казав про «зникнення» грошей — у своєму інтерв’ю він наголосив, що цифри, озвучені західними ЗМІ щодо допомоги, часто бувають завищеними, й зазначив, що точно не знає, звідки беруться настільки великі розрахунки.
Тим не менше, Трамп тепер регулярно посилається на «розповіді самого Зеленського», які нібито підтверджують «корупцію й крадіжки». Така маніпуляція зі статистикою набуває нових обертів: якщо велика частина американської громадськості повірить у «скандал зі зниклими мільярдами», то Вашингтон може офіційно зупинити подальшу допомогу Києву, адже чимало платників податків не захочуть фінансувати «діру без дна».
Ще один зразок вигаданої історії — нібито USAID (Агентство США з міжнародного розвитку) забезпечувало медикаментами й презервативами терористів у секторі Газа. Це звучить шокуюче й обурливо, проте за перевіреною інформацією, USAID фінансувало лише програми для цивільного населення з метою профілактики інфекційних хвороб та підтримки гуманітарних ініціатив. Будь-які чутки про взаємодію з ХАМАС не мають підтверджень. Однак ці історії зручно використовувати для дискредитації міжнародної допомоги загалом, а відтак і для згортання видатків, що й узгоджується з політикою ізоляціонізму, до якої Трамп нерідко звертався під час виборчих кампаній.
Робітник знімає табличку з іменем на фасаді штаб-квартири USAID у Вашингтоні. Кайла Бартковскі через газету Дейком
7. Управління через страх та пошук «ворогів нації»
На думку деяких політтехнологів, Трамп знову й знову шукає «зовнішніх» та «внутрішніх» ворогів, щоб об’єднувати прихильників навколо сильної руки лідера. Під таким кутом зору «ворогами Америки» оголошуються як програми різноманітності (diversity), так і «недружні держави», які президент звинувачує у змові проти США. Вигадана історія про нібито «збій в авіації» через пілотів, яких найняли за програмами рівності, слугує інструментом тиску на всі ліберальні ініціативи — від підтримки національних меншин до заохочення жінок у військову сферу.
Політичний наратив, заснований на страхах, відвертає людей від реальних економічних і соціальних проблем — рівень безробіття, інфляція, стан охорони здоров’я тощо. Натомість фокус зміщується на боротьбу з «неіснуючими загрозами». Зрештою, це дозволяє Трампу та його оточенню проводити різкі реформи без належного обговорення, адже суспільство занурене у віртуальну війну з «поставленим ворогом».
8. Вплив на зовнішню політику: Україна і світ
Остання «епопея» з Україною особливо промовиста, оскільки зачіпає міжнародні принципи непорушності кордонів. Трамп упродовж кількох днів заявляв, що Київ «відповідальний» за напад на Росію, а Володимира Зеленського називав «диктатором без виборів». У публічних виступах Трамп і його радники повторювали: «Це не вина Росії», натомість наголошували, що «західні еліти» й «українське керівництво» нібито створили конфлікт, аби отримати вигоду з продажу зброї та фінансових вливань. Усе це вкладається у стратегію «звинувачуй жертву», де для масової аудиторії створюється викривлена реальність, що має мінімізувати підтримку України. У перспективі це дозволяє Трампу укладати таку «мирну угоду», в якій Україну можуть примусити до невигідних поступок, а Росія фактично зафіксує свої досягнення.
Для Європи така риторика стає серйозним викликом, адже американське лідерство у глобальних процесах значною мірою визначає тональність колективної позиції Заходу. Якщо Вашингтон «повірить» в історію про «українську агресію», то й частина європейських країн може почати переглядати свою підтримку Києва, особливо ті уряди, які вагаються між прагненням до єдності ЄС та бажанням налагодити відносини з Москвою.
9. Післявиборчий період і амністія учасників заворушень
Значення «альтернативної реальності» Трампа не обмежується міжнародною ареною. На внутрішньому рівні він довів, що здатен переписувати недавню історію, аби виправдати власні дії та рішення. Приклад — його ставлення до подій 6 січня 2021 року. Якщо тоді Трамп назвав штурм Капітолію «огидним нападом», то сьогодні він говорить про «день любові» й амністує майже 1600 осіб, яких звинувачено у насильстві над поліцією та пошкодженні державної власності. Він пояснює це «відновленням справедливості» та «помилуванням патріотів».
Цей парадоксальний хід викликав обурення демократів та частини республіканців, які розглядають амністію протестувальників як потурання екстремізму і загрозу для конституційного ладу. Утім, у виборця Трампа склалася альтернативна картина подій: «підроблена перемога Байдена» у 2020 році, «патріотичні» дії громадян 6 січня, «день любові» замість «штурму» — усі ці твердження активно просуваються в соціальних мережах і правоконсервативних ЗМІ. Саме звідси проростає атмосфера, де традиційні поняття про правду й факт може бути повністю відкинуто.
10. Роль радників і підлабузництво до «президентської правди»
Однією з примітних деталей правління Трампа є поведінка його соратників і помічників, яким часто доводиться «підлаштовуватися» під президентські вигадки. Відомий випадок Майкла Уолтца, колишнього конгресмена від Флориди, який до другого терміну Трампа критикував Росію за агресію в Україні, а тепер, обійнявши посаду радника з національної безпеки, мусив заявляти, що розділяє думку президента про «відповідальність Києва» за конфлікт. Його попередні твердження виставляються як позиція «минулого етапу», а тепер «президент визначає реальність» і радник має цю реальність підтримувати.
Так само раніше журналісти згадували висловлювання Джона Келлі, який в першу каденцію Трампа виконував обов’язки голови апарату Білого дому. Він розповідав, що Дональд Трамп регулярно пропонував озвучувати публічно речі, які не мали підґрунтя, і стверджував: «Це звучить добре, тому повторюйте!». Своєю чергою, інша колишня прессекретарка Стефані Грішам зазначала, що президент вірив у силу постійного повторення: «Повторюйте одне й те саме, і люди в це повірять». Це створює форму оточення, де політичний наратив президента стає єдиною «допустимою» версією, що породжує відданість або призводить до відставки тих, хто відмовляється брехати.
Українські військові минулого тижня на передовій. Тайлер Хікс
11. Виклики для демократії й суспільства
Накопичення подібних епізодів формує більш глобальну проблему: за умов, коли дезінформація безперешкодно крокує з найвищих державних трибун, суспільство може поступово втрачати зв’язок із реальністю. Цей процес відкриває шлях для прийняття законів, указів і розпоряджень, які в іншій політичній атмосфері були б неможливі. Зрештою, відбувається систематичне «відключення» критичного мислення і звуження простору для опозиції.
Такі тенденції позначаються і на демократичних цінностях — право на протест, свобода слова, незалежна судова система — усе може опинитися під загрозою, якщо офіційний наратив виправдовує репресії «в інтересах безпеки» чи «в ім’я правди». Одночасно з цим спостерігається тиск на традиційні медіа, звинувачення їх у «фейках» і пошуки альтернативи в особі лояльних каналів, що транслюють потрібний контент. У результаті громадськість поділяється на тих, хто вірить у затверджену владою «істину», і тих, хто намагається хоч якось зберігати об’єктивний погляд.
12. Погляд у майбутнє
Питання в тому, як довго система зможе функціонувати в умовах, коли частина населення перебуває в «штучно створеній» реальності. Критики Трампа вважають, що підрив довіри до засобів масової інформації та державних установ може призвести до глибоких інституційних криз. Також невідомо, як реагуватимуть країни-партнери США, якщо Білий дім дедалі частіше послуговуватиметься фейковими фактами, маніпулюючи угодами та міжнародними договорами.
Щоправда, навіть у республіканському середовищі з’являються сили, невдоволені такою політикою, і кількість критиків зростає. Це може зумовити серйозні внутрішні розколи в партії, особливо якщо політика Трампа почне безпосередньо шкодити стратегічним інтересам США. Проте поки що лояльна база виборців залишається при ньому, що дозволяє президенту і надалі наголошувати на своїй підтримці більшістю американців.
13. Чи існує протиотрута?
Політологи та громадські активісти все частіше закликають розробляти програми медіаграмотності, підтримувати незалежну журналістику та просувати культуру критичного мислення. На їхню думку, цього можна досягти через посилення відповідних освітніх стандартів у школах і вишах, а також за рахунок урядових і громадських ініціатив, які б пояснювали громадянам принципи роботи фактчекінгу. Водночас залишається небезпека, що уряд, який будує політику на теоріях змови й «альтернативних фактах», навряд чи заохочуватиме суспільство до скептичного погляду на його заяви.
Розширення громадянського діалогу, активна діяльність неурядових організацій і незалежних ЗМІ, які розкриватимуть випадки брехні та дезінформації, — ось іще один шлях. Хоча це складно, оскільки довіра до основних ЗМІ падає, а соціальні мережі переповнені фейковими новинами, все ж подібні ініціативи формують простір для більш прозорих обговорень. Якщо критика буде комплексною, а факти — переконливими, існує надія, що частина американського суспільства почне змінювати ставлення до політики, побудованої на вигадках.
14. Висновок: дилема правди і брехні в сучасній політиці
Другий президентський термін Дональда Трампа продемонстрував, що спотворення реальності може стати ефективним інструментом для швидкого впровадження радикальних рішень. Коли політичний лідер володіє винятковим умінням «продавати» історії та створювати емоційні образи «ворогів народу», будь-які аргументи опонентів можуть бути відкинуті як «фейки» чи «змови проти президента». Такий сценарій загрожує майбутньому демократії — як у США, так і далеко за їхніми межами.
Для того, щоб запобігти перетворенню «альтернативної реальності» на суспільну норму, необхідно зберігати плюралізм думок і прозорі майданчики для дискусій, розвивати медіаграмотність і навчати громадян орієнтуватися в потоці інформації. Поряд із цим, міжнародні структури та лідери інших держав мусять витримувати тиск і наполягати на перевірених фактах, особливо коли йдеться про глобальні питання війни та миру, санкційної політики чи пошуку дипломатичних рішень.
Політичний спадок Дональда Трампа, позначений авторитарними тенденціями й «альтернативними фактами», іще довго впливатиме на американську й світову політику. Проте доля демократії залежить від активності громадянського суспільства, здатності до самокритики й відновлення механізмів стримувань та противаг. Поки що залишається сподівання, що зростаюча хвиля критики та суспільна втома від постійної конфронтації з «уявними ворогами» змусять США повернутися на шлях відданості демократичним цінностям і фактам, а не міфам.
