Америка дедалі відвертіше демонструє перехід від зовнішньої політики, заснованої на демократичних цінностях, до практики геополітичної вигоди. Нова стратегія національної безпеки США за президентства Дональда Трампа фактично перетворює зовнішні відносини на економічний інструмент, що має слугувати інтересам американського бізнесу, а не глобальним принципам свободи.
Документ, представлений адміністрацією 2025 року, знижує пріоритети підтримки демократії у світі. Парадоксально, але саме зовнішня політика Трампа раніше наголошувала на протидії «репресивним режимам». Нині ж США прагнуть «не нав’язувати соціальні зміни» іншим країнам, відмовляючись від оцінки авторитарних урядів за стандартами прав людини та політичних свобод.
Серед ключових акцентів – скорочення міграції, зміцнення економічної автономії та максимізація вигоди для корпорацій. Особливо це стосується Латинської Америки, де Вашингтон хоче відновити Monroe Doctrine і домогтися монопольних контрактів для американських компаній. Таким чином регіон розглядається не як простір демократичного впливу, а як джерело прибутків і політичного тиску.
Водночас документ практично уникає будь-яких згадок про ціннісне лідерство США, на якому будувалася післявоєнна глобальна система. Замість принципу підтримки свобод тепер пропонується економічна дипломатія з мінімальним втручанням у внутрішні справи партнерів. Це підкреслює відхід від ролі США як «гаранта демократії» у глобальному масштабі.
Особливо показовою є риторика щодо Близького Сходу. Стратегія закликає припинити «повчання» монархіям Перської затоки з приводу прав людини, визнаючи регіон радше «ринком міжнародних інвестицій». Цей підхід означає готовність закривати очі на репресії в обмін на стабільні економічні відносини та енергетичні домовленості.
Європа у документі представлена як континент, що нібито переживає «цивілізаційне стирання» через міграційні процеси, а її керівництво демонструє «придушення опозиції». Це загострює напруження між США та Європейським Союзом, де реакція політиків варіюється від обурення до прямого звинувачення Трампа у підтримці крайніх правих сил, що підриває єдність Заходу перед глобальними викликами.
Помітна і відмова називати Росію противником. Стратегія підтримує «швидке припинення бойових дій» в Україні, вбачаючи головну мету у стабілізації відносин з Кремлем. Водночас ідеться про збереження України як «життєздатної держави», що викликає сумніви щодо справжньої позиції Вашингтона у питанні російської агресії та майбутньої європейської безпеки.
Ще один блок стосується Китаю, який тепер розглядається значною мірою через призму торгівлі та ланцюгів постачання. США прагнуть «взаємовигідних економічних відносин», наближаючись до стилю угод, укладених між Трампом та Сі Цзіньпіном у перший термін. Безпека Тайваню в документі обґрунтовується ризиками для американської економіки, а не захистом демократії регіону.
У контексті міжнародної безпеки Трамп пропонує уникати нових військових кампаній, зосереджуючись на регіональних сферах інтересів, особливо у Західній півкулі. Хоча щодо Венесуели підкреслюється «неінтервенціонізм», документ допускає перекидання військової сили до регіону з міркувань «загроз для гегемонії США».
Критики зазначають, що така національна безпека США підриває багаторічну традицію американського лідерства. Замість захисту ліберального порядку та міжнародного права Вашингтон пропонує прагматичний ізоляціонізм, де світ сприймається як майданчик для реалізації власних економічних амбіцій. Саме тому європейські експерти вже говорять про «зміщення осі Західної політики».
Водночас прихильники нового курсу стверджують, що США повертаються до «реалістичного» погляду на геополітику. Вони вважають, що попередні десятиліття характеризувались «ілюзіями» щодо можливості демократизувати авторитарні режими через дипломатичний тиск або військову присутність, що призвело до численних конфліктів і розчарувань.
Загалом стратегія підтверджує остаточний розворот американської сили від місії «захищати демократію» до бажання «захищати власну економіку». Така трансформація неминуче вплине на міжнародний порядок, баланс сил між великими державами та безпеку регіонів, зокрема у Європі, де Україна залишається ключовим елементом протистояння між Заходом і Росією.
Фактична нормалізація авторитаризму в американській політиці відкриває нову епоху глобальної конкуренції, де пріоритети визначатимуться не принципами, а вигодою та ресурсами. Саме тому міжнародні партнери вже сьогодні готуються до сценарію, у якому Сполучені Штати відмовляться від ролі «ліберального арбітра» і зосередяться на національній комерційній перевазі.
Питання полягає в тому, чи стане такий підхід основою довгострокової стратегії, чи ж залишиться лише елементом трампівської риторики, що трансформується залежно від політичної кон’юнктури. Проте зрозуміло інше: міжнародна система вже вступила у фазу перегляду правил, де провідні демократії не можуть гарантувати стабільність без чітких і спільних принципів.
